Нерозв’язані проблеми макроекономіки
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
?я безробіття. Відповідно до цього погляду коефіцієнт дезінфляційних втрат відсоток зменшення ВВП задля зниження інфляції на 1% показує видатки на боротьбу з інфляцією. Ці видатки є досить значними.
Інші фахівці доводять, що витрати на боротьбу з інфляцією є насправді вищими, ніж показує коефіцієнт дезінфляційних втрат. На їхню думку, спад, викликаний політикою дезінфляції, може підвищити природну норму безробіття, що додасть до втрат, повязаних із тимчасовим скороченням виробництва, ще й втрати, викликані усталено високим рівнем безробіття. Ці економісти як метод боротьби з інфляцією обстоюють політику доходів.
Прихильники теорії раціональних сподівань твердять, що заздалегідь оголошена політика боротьби з інфляцією, якій довіряє населення, не супроводжується падінням національного обсягу виробництва та зростанням безробіття. Ті економісти, що тлумачать інфляцію як багатофакторний процес, уважають, що для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсенал знарядь.
У макроекономіці точиться полеміка з приводу сукупного попиту та сукупної пропозиції як її фундаментальних категорій. Одна група економістів, яких називають кейнсіанцями, вважає, що внаслідок негнучкості цін та зарплати крива сукупної пропозиції є горизонтальною. Щодо сукупного попиту, то він може помітно змінюватися під впливом зміни інвестицій, навіть якщо не відбулися зміни у пропозиції грошей. Якщо, наприклад, інвестиції зменшилися, то обсяг національного продукту тривалий час може залишатися на рівні, нижчому за рівень повної зайнятості. Тільки збільшення сукупного попиту внаслідок активної макроекономічної політики допомагає, на думку кейнсіанців, подолати рецесію або депресію. Отже, згідно з цим підходом, держава відіграє важливу економічну функцію, здійснюючи стабілізаційні заходи.
Інша група економістів, передовсім монетаристи, твердять, що ціни й заробітна плата гнучкі не лише у довгостроковому періоді, а й у короткостроковому. На їхній погляд, крива сукупної пропозиції є вертикальною, бо фактичний рівень національного продукту завжди тяжіє до обсягу виробництва за повної зайнятості. Водночас монетарне™ вважають, що кількість грошей у національній економіці визначає обсяг сукупного попиту. Кількість товарів і послуг, які купуватимуть економічні субєкти, залежить від кількості грошей, якою вони володіють, та купівельної спроможності грошей, яка визначається рівнем цін. Якщо рівень цін знижується, то за даної пропозиції грошей їхня купівельна спроможність зростає.
Вступ
Завдання макроекономіки як науки полягає в тому, щоб дослідити механізм функціонування національної економіки для підвищення дієвості макроекономічної політики. Хоча макро-економіка є молодою наукою, дослідники уже сформулювали низку законів та закономірностей, які описують поведінку макроекономічних змінних. Проте чимало питань, що стосуються механізму функціонування національної економіки, залишаються предметом гострої дискусії.
Більшість економістів мають схожі думки щодо певних фундаментальних теоретичних положень, що стосуються впливу макроекономічної політики на основні макроекономічні змінні. Це дає підставу виокремити цю більшість у так званий основний потік макроекономіки.
Згідно з поглядом цієї більшості, по-перше, центральним пунктом макроекономічної теорії є виявлення чинників, які визначають реальний обсяг товарів і послуг, що їх продукує національна економіка. Інакше кажучи, стрижнем макроекономіки є дослідження законом//) ностей економічного зростання та економічного розвитку країни загалом. Головним показником економічного зростання є динаміка валового внутрішнього продукту.
Основний потік макроекономіки виходить із того, що у довгостроковому періоді зростання обсягу національного виробництва визначають фізичні фактори кількість та якість факторів виробництва і наявна технологія, яка трансформує економічні ресурси у товари й послуги. Темпи цього зростання залежать від збільшення затрат факторів виробництва або від поліпшення наявної технології.
Економічна політика може впливати на економічне зростання у довгостроковому періоді лише через сприяння нагромадженню виробничого потенціалу економіки збільшення капіталу, підвищення якості робочої сили, поліпшення стану земельних угідь тощо. Наприклад, політика стимулювання заощаджень, розширює, зрештою, обсяг капіталу у національній економіці; політика, спрямована на розвиток середньої й вищої освіти, веде до підвищення кваліфікації робочої сили, до прискорення науково-технічного прогресу. Це збільшує кількість ресурсів та підвищує їхню якість, а відтак зростають обсяг національного виробництва та рівень життя народу.
По-друге, у короткостроковому періоді на обсяг виробленого національного продукту, окрім виробничого потенціалу, впливає також макросередовище, стан якого визначає здебільшого макроекономічна політика. Основними складовими макросередовища є рівень процентних ставок, податкових ставок та валютних курсів, сподівання економічних субєктів тощо. Макросередовище вагомо позначається на обсязі сукупного попиту, а відтак і на величині виробленого національного продукту. При цьому макросередовище, особливо у малій відкритій економіці, є досить мінливим, бо, крім внутрішньої економічної політики, на нього впливають також економічна політика країн із великою відкритою економікою та різні зовнішні збурення. Фахівці й