Необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
? нападу вночі у безлюдній місцевості; це може бути і сильний переляк, внаслідок якого не лише важко, а іноді й неможливо оцінити відповідність захисту характерові посягання.
У законі (ч. 5 ст. 36 КК) закріплено положення, відповідно до якого не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Отже, оборона визнається необхідною без будь-яких обмежень при захисті благ, прав і цінностей людини, суспільства і держави від небезпечних посягань і заподіяння будь-якої шкоди нападникові (нападникам) за умови: 1) якщо посягання вчиняється озброєною особою або 2) якщо посягання вчиняється групою осіб (двох або більше); 3) в усіх інших випадках за наявності умов правомірності необхідної оборони.
Оборона не може визнаватися необхідною в тому разі, якщо особа, яка зазнала нападу, навмисно спровокувала такий напад з метою заподіяти під час захисту шкоду нападникові (вбити його або спричинити тілесне ушкодження). Такі дії кваліфікуються як умисне вчинення злочину (заздалегідь обдуманий умисел).
Трапляються випадки, коли особа для охорони майна застосовує різні пристосування та механізми (понабивані на огорожі гвіздки, колючий дріт тощо) проти посягання, яке можливе в майбутньому. З цього приводу зазначимо, що закон не допускає необхідної оборони проти посягання, яке очікується у майбутньому).
Висновок
Написання даної роботи дало мені можливість прийти до наступних висновків:
. Інститут необхідної оборони є одним із найдавніших в теорії та практиці кримінального права. Право на захист життя, здоровя, майна від злочинних посягань виникло поряд із становленням держави і права, змінюючись в процесі розвитку суспільства. Право на необхідну оборону можна вважати природним правом людини;
. Виділення законодавцем переліку обставин, що виключають злочинність діяння, буде правомірним лише тоді, коли всі ці обставини мають якийсь загальний, притаманний лише їм критерій. Цей критерій, як видається, виявляється в тому, що вчинене особою за певних умов діяння, зовнішньо хоч і подібне до злочину, проте не тільки не може бути визнано суспільно небезпечним і протиправним, але, навпаки, є суспільно корисним і правомірним, оскільки сприяє охороні правопорядку, правильному здійсненню функцій державних органів, інший суспільно корисній діяльності;
. Позиція, старого законодавства, яка полягала в тому, що захист від суспільно небезпечних посягань є завданням лише правоохоронних органів, не виправдала себе. В країні щорічно зростала кількість злочинів, злочинність вийшла з-під контролю правоохоронних органів, майже відсутні реальні гарантії безпеки громадян. Тому законодавець повинен був наділити звичайних громадян правами по боротьбі із злочинністю, надавши гарантій щодо їх використання. Однією з таких важливих гарантій с право громадян на необхідну оборону;
. Виходячи із рівності всіх людей перед законом, норма про необхідну оборону повинна діяти для всіх громадян однаково, незалежно від того, чи це їх моральний чи службовий обовязок. Тому, правом на необхідну оборону в рівній мірі володіють як громадяни, так і працівники міліції, інші службові особи;
. Практикою застосування кримінального законодавства та наукою кримінального права винайдено два види умов правомірності заподіяння шкоди в стані необхідної оборони це умови, що стосуються властивостей нападу і умови, що стосуються властивостей захисту. До властивостей нападу відноситься те, що напад повинен бути суспільно небезпечним, наявним та дійсним. До умов, які характеризують захист: захист при необхідній обороні визнається правомірним тоді, коли шкода заподіяна нападаючому, а не комусь іншому; захист мас бути своєчасним; заподіяна шкода мас бути необхідною і достатньою для негайного відвернення чи припинення посягання;
. Необхідна оборона і бездіяльність виключають одне одного, оскільки необхідна оборона можлива лише в формі активних дій. Необхідна оборона неможлива проти суспільно небезпечних посягань, які вчиняються шляхом пасивної поведінки;
. Стан необхідної оборони відсутній при провокації тобто, коли вчиняються такі дії, які мають мету викликати на себе напад, щоб потім дати відсіч, підкреслюючи те, що особа була змушена оборонятися;
. При перевищенні меж необхідної оборони шкода, яка заподіюється посягаючому, не є самоціллю для того, хто захищається. Ця шкода заподіюється вимушено.
Список літератури
1.Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. за ред. Кандратьева Я.Ю., наук. Ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. Кримінальне право України: Заг.частина. - К., Правові джерела, 2002. - 432 с.
.Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. - Київ - Харків Юрінком Інтер - Право, 2001. - 416 с.
3.Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. - Харков, Основа, 1991. - 350 с.
4.Вісник прокуратури. Необхідна оборона як захист особи від злочинних посягань. - 2009. - №1. - с. 128 с.
.Гельфанд И.А., Куц Н.Т. необходимая оборона по советскому уголовному праву: Учебное пособие. - К., 1962. - 46 с.
.Кистяковский А.Ф. Права, по котор?/p>