Національно-культурна детермінація ціннісного світу особливості
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?єв та інші. В.П.Козловський багато уваги приділяв аналізу традицій в історичному процесі, їхньому впливу на формування самобутності культурного світу людини: “…традиція є та форма, яка організує людську діяльність в її історії у деяку єдність умов здійснення субєктивної активності особистості у світі історичного досвіду. Традиція немовби ідентифікує особистісну активність зі стійкістю предметно-значущих звязків, бо створює історично вироблену єдність особистості і світу, і тим самим єдність особистості з історією цього світу. Без традицій неможливе збереження, передача, реконструкція і вдосконалення досвіду попередніх ґенерацій. Традиція є носієм латентного соціокультурного досвіду людства, що актуалізувався. Латентна частина традиційного досвіду людства є його необхідною частиною, яка на певному історичному етапі, а особливо в переломні історичні моменти, актуалізується і стає її явною, домінуючою частиною, що буде складати інваріант нової традиції, її соціокультурну матрицю.
Для кожної історичної епохи характерні традиції з певною соціокультурною матрицею. Циклічність соціокультурного історичного процесу повязана зі зміною певних історичних епох, припускає і циклічність традицій з відповідною матрицею. Соціокультурна матриця традиції, як стверджують дослідники, зазнає певних змін, але інваріант традиції зберігається.
Неперервність традиційної спадщини, згідно з Гердером, можлива лише завдяки прагненню стати особистістю, яке продовжується ціле життя. Лише через особистісне культивування традиційного досвіду ми говоримо про виховання людського роду, кожна людина лише завдяки вихованню стає людиною, а весь людський рід існує лише у сплетінні індивідів.
Як зазначає В.П. Козловський, кожна національна культура виробляє свій духовний досвід, , який складає умови спадкоємності поколінь, умови поступового складання культурних традицій. Для соціуму традиція виступає завдяки історичній памяті, що акумулювалася в ній, досвіду людства. Традиції в умовах зміни соціальних орієнтирів забезпечують в соціокультурному історичному процесі передусім тривкість соціуму. Традиція несе в собі не лише інформацію про минулий досвід людства, вона органічно включає в себе й ідеал. Саме ідеал, втілений у традиції, якщо він відповідає тенденціям суспільного розвитку, може перетворити традицію на життєво необхідний елемент соціуму, що дозволить подолати його нестабільність і нестійкість.
В умовах зміни соціальних орієнтирів співвідношення між великою і локальною традицією характеризується зростанням частки останньої в колі традиції, що актуалізувалась. У кризові, переломні епохи насамперед редистрибуція традиції відчуває на собі наслідки соціальної мобільності, порушень суспільних звязків, що раніше існували. Як результат інтенсивність редистрибуції падає, традиція здійснює свою роль, що звязує й інтеґрує суспільство шляхом реципрокації (повернення). Саме на рівні локальних традицій відбувається основна течія збереження, передачі й поновлення історичного досвіду соціуму.
Примітною рисою філософії нашої епохи є звернення до проблем людини в контексті повсякденного буття, її категорії обумовлені не тільки філософською традицією, а й життям, його реальними проблемами. Наш час покликав до життя такі філософські напрями, як феноменологія, екзистенціалізм, філософія життя, персоналізм, в яких були докорінно переглянуті сама позиція розуму, що пізнає проблему людини, погляди на історію. Останнє має важливе методологічне значення для вироблення цільної концепції етногенезу людського суспільства.
Аналізуючи фундаментальні конституції існування, Гайдеґґер показує, що визначальним є співвідношення людини зі світом. Звичайна повсякденність буття в світі складає основну структуру людського існування. Пізнання є модус буття існування як буття в світі, пізнавальне відношення похідне від первинного практичного відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу постає в цьому випадку як сума умінь, спеціалізованих навичок. До нього також входять моральні, правові норми, звичаї, які обєктивуються в зовнішній діяльності людини, що збігається з її соціальною поведінкою.
Структура життєвого досвіду включає в себе механізм допредикативних, нерефлексованих рівнів людського досвіду, тобто ті рівні людського буття, в яких здійснюється надання світу людського смислу. Життєвий досвід це розуміння природних та суспільних умов, способів відтворення буття людей, яке є реальним процесом їх життя. Для окремої людини їх значимість полягає не в співвіднесенні з тією або іншою системою знань, догматами ідеологічної концепції, а з реальними потребами відтворення життя.
За А. Байбуріним, важливе місце в етнічній ідентифікації займає ритуал як особлива програма поведінки. Його принципом є незмінність, одноманітність і обовязковість поведінки для всіх членів колективу. Жорсткість програми забезпечує успішне проходження найбільш небезпечних точок сценарію життя. Колектив переборює небезпеку максимально згуртованим і за єдиним для всіх рецептом поведінки [10]. Обряди, звичаї, норми поведінки, етикет мають свій соціально-відтворювальний смисл. Внаслідок низької виробничої сили трудова діяльність не мала свого особливого визначення в системі семіотичних звязків первісних спільностей і розглядалась в загальному контексті етногенезу.
В епоху розпаду первісного суспільства доміную?/p>