Національно-культурна детермінація ціннісного світу особливості
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ріплює певну взаємозалежність моральних вимог у досвіді поколінь, а моральними цінностями виступають проголошувані суспільною моральністю принципи, правила поведінки, ідеали. Усталена в суспільстві система цінностей є сукупністю моральних оцінок і пронизує всю культуру суспільства, відбиваючись у світоглядно-філософських концепціях, у творах мистецтва, проголошуючись у процесі виховання підростаючого покоління, закріплюючись в типовому для даної епохи ладі [3].
Цінності й виникаючі на їх основі ціннісні орієнтації, відображуючи певні усталені відносини в суспільстві, детерміновані насамперед тим чи іншим характером суспільних відносин. Однак зауважимо, що абсолютизувати залежність цінностей і ціннісних орієнтацій від характеру суспільних відносин не слід. Активність свідомості й свобода вибору в системі цінностей і ціннісних орієнтацій не може бути перебільшена.
Як свідчить досвід ХХ ст., загроза людському існуванню завжди була повязана з загрозою існування її як особистості, з попранням її прав і свобод, безлюдністю та безконтрольністю соціальної системи. Ось чому збереження життя можливе лише в гідних людини умовах, тобто має відповідати ідеї людини. Однак жоден з існуючих соціальних порядків не може претендувати на те, щоб відповідати цій вимозі. Цінності повинні опиратися не тільки на належне буття та його збереження, але і включити як трансісторичний сенс, який викристалізувався у традиції, так і можливий майбутній досвід, деякий проект кращого життя.
Разом з тим посилюється тенденція пошуку таких абсолютів в минулому в традиції, у народних звичаях, тобто у перевіреному історією досвіді. У звязку з цим зростає інтерес до народної і національної культури як онтологічного виміру етносу. Ця тенденція знайшла свій розвиток і в концепціях ціннісного консерватизму.
Аналіз даної проблеми необхідно почати з визначення природи національного. Нація є конкретним проявом етнічного, його особливим утворенням. Етнос являє собою діалектичну єдність двох сторін природно-біологічної і соціальної. В етнічних спільнотах біологічне існує через соціальне і навпаки. Будучи за своїм походженням феноменом ані чисто соціальним, ані виключно біологічним, етнічне проявляється десь на переході, на межі характеристик. Процес етнічних відносин логічно можна уявити як процес заміщення природних детермінацій на соціальні. І якщо архаїчна стадія розвитку етносів, як зауважує Ю.В. Бромлей, відзначена домінуванням природно-біологічних детермінант над соціальними, то на стадії національній, на якій відбувається інтеґрація етнічних спільнот в нації, між якими утворюються міжнаціональні звязки, соціальні компоненти починають домінувати над природними.
Нація обєднує людей не за властивістю їх кровної спорідненості, що несе в собі в значній мірі тавро їх природної спільності, а як певну соціокультурну, історичну спільність, яка не зводиться до чисто етнічних особливостей, хоча частіше за все повязана з певним етносом. Межа між етносом і нацією це межа між тим, що потребує від неї певного особистого зусилля і свідомого вибору. У цьому значені нація протистоїть кровно-родинній обмеженості людей. Нація є форма обєднання в умовах громадянського суспільства. Нація не заперечує етнос, а виводить його існування на новий щабель, звільняючи індивіда від природної привязки до нього. Відповідно, історична еволюція етнічної свідомості здійснюється від стану Я індивід через стан Я особистість до стану Я індивідуальність.
Такий загально-концептуальний підхід допомагає розгортанню логічно впорядкованих уявлень про зміст національної свідомості і самосвідомості. В системі соціальних звязків національна належність відіграє домінуючу роль.
Кожен народ, якщо не зараз, то колись у тенденції, крім самосвідомості, має (чи принаймні мав) власну мову, культурно-побутові традиції, якісь характерні психологічні особливості тощо. Отже, пише Ю.В. Павленко, такі ознаки етносу, як самосвідомість, культура, мова тощо, є похідними від сталого і тривалого існування окремого життєздатного соціального організму (в сучасному світі держави), представники якого усвідомлюють органічну спільність власних інтересів та спроможні до співдіяльності заради їх досягнення.
Доля економічних, політичних, духовних і соціальних перетворень, що відбуваються в нашій країні, залежить від кожного громадянина України, від його духовної, творчої та практичної діяльності. Духовні чинники в життєдіяльності особистості відіграють надто важливу роль, особливо у переломні історичні епохи, повязані зі зміною парадигм. Домінуюче положення серед них займають історична память, свідомість і самосвідомість, культура, звичаї і, безумовно, традиції. У сучасних умовах особливу актуальність набуває розробка філософського аспекту трансформаційних процесів, пошук тих елементів, структур соціального процесу, що сприяють підвищенню тривкості соціуму, перетворенню його в систему, що ефективно саморазвивається. На наш погляд, необхідно розглянути роль і місце традицій в умовах зміни соціальних орієнтирів. Дослідження традиції як соціального феномену має достатньо серйозну розробку в світовій і вітчизняній філософській думці. Її постановка і розвязання в різні історичні епохи була обумовлена різними історичними, соціально-політичними обставинами і культурними чинниками. Роль традицій в розвитку суспільства досліджував М.О. Барг, В.М. Меж?/p>