Національно-духовне відродження України у першій половині XIX ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
озацького полку на Полтавщині письменник Іван Котляревський. До вересня замість запланованих десяти Лівобережжя виставило 15 козацьких полків по 1200 чол. кожен. Крім них, було створено кілька військових підрозділів з лісних сторожів Київської, Подільської губерній та Тернопільської області загальною чисельністю 1067 кіннотників. Поміщик Херсонської губернії В. Скаржинський сформував за власний кошт ескадрон із 144 чол. Козацькі та інші українські добровільні формування налічували 26,4 тис. воїнів. Після указу Олександра І від 6 липня швидкими темпами почало створюватись і земське ополчення. У добровольці виявила бажання записатися величезна кількість як кріпаків, так і державних селян з різних місцевостей України. Це не на жарт стурбувало уряд і поміщиків, які не бажали втрачати основне джерело прибутків. Тому уряд дав дозвіл на створення земського ополчення тільки в Полтавській та Чернігівській губерніях, які знаходилися в безпосередній близькості від головного театру воєнних дій. Воно налічувало понад 42 тис. ратників. Всього ж Україна виставила понад 68 тис. добровольців, витративши на їхнє спорядження, як писав князь Микола Рєпнін, всі свої капітали. Шість чернігівських і 3-й Бузький козацький полки прикрили північний кордон України після відходу російської армії в глиб Росії. У липні французькі війська спробували оволодіти Києвом з півночі, їхні передові частини з Південної Білорусії та Смоленської губернії проникли на територію Київщини і Чернігівщини. Шлях дальшого просування противника перетнули українські добровольці. Ратники й козаки утворили так званий кордонний цеп, що простягнувся майже на 800 км від с. Осадчини Остерського до с. Клюси Городнянського повітів. Він прикрив північні райони України з великими запасами продовольства, фуражу, а також пороху на Шосткінському пороховому заводі. У розпалі цих подій під Москвою відбулася славнозвісна Бородінська битва (26 серпня). Кожен з противників завоював право бути непереможеним. У битві поряд з російськими відзначились і українські формування Таврійський, Новоросійський, Харківський драгунські, Глухівський, Катеринославський кірасирські та інші полки, в яких було чимало українців. Особливо відзначились рядові Чернігівського драгунського полку М. Власенко, П. Милешко, І. Харченко, Київського І. Козлкж, Я. Колесник та багато інших. Перебуваючи у Москві, Наполеон дістав повідомлення про те, що його війська в Україні зазнали поразок від армії Тормасова, залишили Волинь і частину Гродненської губернії. Але імператор не відступився від наміру підняти повстання на Україні й зайняти Київ. За його наказом на початку вересня війська спробували прорватися в глиб України з Південної Білорусії. Наступ вівся двома колонами з Бобруйська на Чечерськ і Речицю та з Єльні на Рославль, Брянськ, Мглин. На території Суразького й Мглинського повітів він захлинувся в оборонних позиціях козаків і ратників. Припяттю і Сожем курсували канонерки Дніпровської флотилії. Напередодні відходу французів з Москви Україна знову опинилася в центрі уваги Наполеона. Вирішивши пробиватися в Україну, імператор наказав своїм тиловим частинам посилити наступ на Київ з півночі та заходу й тим самим допомогти головним силам армії. На початку жовтня сім днів точилися тяжкі бої з ворожими військами на півночі Чернігівщини. Українські добровольці вистояли й не пропустили противника в глиб України. Водночас російська армія 12 жовтня під Малоярославцем змусила французьке командування відступитись від попереднього плану й по вернути на смоленську дорогу. Героїзм регулярної армії та українських добровольців заступив шлях французам в Україну. Плани Наполеона щодо України зазнали краху. Під час контрнаступу в діючій армії перебувало понад 21 тис. українських козаків. Три київських і один донський полки до грудня 1812 р. робили рейди на територію Польщі. Громлячи невеликі гарнізони й окремі загони противника, вони полонили кілька тисяч ворожих солдатів, відбили 26 гармат. За видатні заслуги ці полки були нагороджені срібними трубами, досить високими на той час нагородами. 1-й Бузький полк діяв у партизанському загоні Дениса Давидова, 2-й О. Фігнера, а потім О. Сеславіна, 3-й та 9-й Полтавські козацькі полки рейдували в складі загону генерал-адютанта А. Ожаровського. На початку листопада лівобережне ополчення перейшло її наступ на Південну Білорусію і до середини місяця здобуло Могильов. Тим самим була ліквідована загроза північним районам України. Важливу допомогу діючій армії подавали українці й в тилу ворога. Чимало українців влились у партизанські загони ибо стали їх організаторами. Серед партизанських ватажків організаційним талантом, мужністю та відвагою вирізнявся уродженець с. Нефедівки Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії Єрмолай Четвертак (Четвертаков). Після втечі з полону він у серпні створив з мешканців сіл Басмані й Задкового Смоленської губернії партизанський загін і почав громити ворожі обози та фуражирів. Слава про відважного проводиря поширилася по всій окрузі, й звідусіль до нього потяглися селяни із сокирами, рогатинами, мисливськими рушницями. Зібравши до 3 тис. ратників, Четвертак звільнив від французів Гжатський повіт, інші місцевості й утримував їх до підходу регулярних військ. Рядовий Єлисаветградського гусарського полку Федір Потапов, потрапивши пораненим у полон, незабаром утік з нього й організував під Колоцьким монастирем партизанський загін з місцевих селян і колишніх полонених. Потап?/p>