Національно-визвольний рух в Царстві Польському
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?роте незадовго до початку виступу пруська та австрійська поліція провела масові арешти і тим самим зірвала повстання на Познанщині та Галичині. Не переросли у відкрите повстання збройні виступи і в Королівстві Польському. [3.13.; 31.] Лише в Кракові 20 лютого 1861 р. розпочалося народне повстання. [3.6.; 31.] Майже одночасно з Краківським повстанням розпочалися стихійні антипоміщицькі виступи селян у Західній Галиччині. Найбільшого розмаху революційні події набули в Познанському Великому князівстві.
Отже, центром польського національно-визвольного руху після Віденського конгресу стало Королівство Польське, де всупереч конституції почали поступово поширюватися самодержавно-кріпосницькі порядки царської Росії. Все це зумовило появу опозиційних настроїв, особливо серед шляхетської молоді. Почали створюватися спочатку просвітницькі, а пізніше й таємничі революційні організації: “Патріотичне товариство”,“Співдружність польського народу” (1885 - 1838 р. р), Келецько - Люблінська організація (1840 - 1844 р. р), Організація 1848, тощо. Але крім усіх цих революційних настроїв відбулося Листопадівське повстання 1830 -1831 рр. під проводом діячів відродженого Патріотичного товариства Л. Набеляка і С. Гоцинського, яке тривало десять місяців.
Повстання охопило землі, що безпосередньо входили до складу Росії. Воно поставило під загрозу існування порядків царської Росії. Але повстання було придушено і нічого не змінило у внутрішньому становищі польського народу. Проте незважаючи на це воно стало важливим етапом боротьби поляків за національну незалежність. Легенда повстання міцно утвердилась у памяті наступних поколінь поляків. Вона вказувала на нерозривність національного життя і державності. Саме після Листопадівського повстання розпочалася еміграція, яка за свою чисельністю і визначною роллю у змаганні за незалежність, у розвитку культури й зміцненні національного духу дістала назву Великої еміграції. Тут створювалися нові політичні програми і плани, формувалися літературні течії і створювалися наукові розвідки. Еміграція чинила вплив на польські землі, організовувала таємні осередки, розробляла плани здобуття незалежності Польщі. Хоча в 1843 -1844 р.р. окремі таємні товариства в Польщі зазнали погрому, боротьба за незалежність не припинилася.
Розділ ІІІ. Січневе повстання 1863-1864 рр.
З середини ХІХ ст. в національно-визвольному русі в польських землях розпочався новий етап. Він майже збігався з початком тут промислової революції і переходом від мануфактурного до фабричного виробництва. У 1850 р. ліквідовано митні барєри між Королівством і Російською імперією, що забезпечувала швидкий і вигідний збут польських промислових товарів, особливо текстильних. Але криза феодального ладу зумовила потребу корінних соціально-політичних перетворень. Прагнення широких верств польського населення до поліпшення свого економічного становища і завоювання демократичних свобод нерозривно повязалося з необхідністю відновлення незалежності польської держави. Все це було обєктивною передмовою дальшого розвитку національно-визвольного руху. Нове революційне піднесення в Королівстві Польському, що розпочалося в кінці 50-х - на початку 60-х років, було нерозривно повязане з революційним рухом в Росії. Співдружність польського народу” (1885 - 1838 р. р), Келецько - Люблінська організація (1840 - 1844 р. р), яку очолював ксьонз Л. Сученний, Організація 1848, тощо. [3.3.; 135.]
Після поразки Росії в Кримській війні 1853 - 1856 рр., з якою населення польських земель повязує певні надії на поліпшення свого становища, в імперії насправді розпочався період “відлиги". У березні 1855 р. помер цар Микола І, на трон зійшов його наступник Олександр ІІ. Новий імператор зробив кілька прихильних жертв щодо поляків: скасував воєнний стан в королівстві, оголосив амністію політичним вязням. У травні 1856 р. Олександр ІІ прибув до Варшави, де його вітала польська аристократія. Однак цар не прийняв “розкритих обіймів".
Він охолодив надії поляків, відмовившись розширити автономію королівства і співпрацювати з польською аристократією; він наголосив, що єдиним шляхом до Польщі є подальше зближення з Росією. Широко відомими стали його слова, звернені до поляків: “Жодних мрій, панове, жодних мрій! ”. [3.7.; 324.]
І все ж ліберальні кроки царя зродили серед частини польської громадськості надії на поступове розширення автономних прав королівства і помякшення становища поляків. Група молодих інтелігентів, яка сформувалася навколо службовця адміністрації королівства Едварда Юргенса, почала активно пропагувати погляди, щодо проведення земельні реформи, розвиток підприємства, поширення незалежності Польщі. Учасників групи іронічно називали міліонерами (від лат. “mille” - тисяча; стільки років нібимо необхідно для реалізації програми групи). Але їхні погляди були підтримані впливчими колами банкірів, підприємців, інтелігенції, які прагнули здобути вплив у політичному житті. Свої надії “міліонери” повязували з ліберальними реформами в Росії.
Засад органічної праці дотримувався також табір ліберальної шляхти і землевласників, серед них провідну роль відігравав А. Заємасський. У 1858 р. він отримав дозвіл на створення Рільничного товариства, яке зайнялося запровадженням нових земельних стосунків на селі. Вони пропагували засоби піднесення сільського господарства, обговорювали шляхи розвязання селянського питання.
На початку 60-х років члени товариства запропонували провести у королівстві земельн