Наукові школи та теорії в зарубіжній кримінології
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?лядає процес появи злочинців, проте він не є особистісним підходом. Соціологи вишукують закономірності, моделі чинників і взаємодії, які можуть пояснити, як люди стають злочинцями. Звичайно, майже немає теорії, яка чисто входить лише в одну категорію, так само як і неможливо повністю відокремити їх від несоціологічних теорій. Значна частина сучасних досліджень базується на теорії аномії (безнормовості) Дюркгейма і його переконанні щодо нормальності злочинності; також велика значення мають дослідження Роберта Мертона.
Дослідження банд.
Цей напрямок започаткував Фредерік М. Срешер. Банди розглядаються як наслідок соціальної дезорганізації трущоб. Фактично це було початком теорії субкультур в кримінології. Було виявлено декілька цікавих фактів, наприклад, щодо жіночого бандитизму було сказано таке: "вважається, що жінки вступають до банд тому, що банди надають соціальну структуру і почуття ідентичності, яких не вдається знайти в інших місцях." Фактично це можна застосувати і до підлітків-бандитів.
Важливість цих досліджень обумовлюється тим, що кількість насильницьких злочинів, здійснених членами банди, була втричі більшою ніж у інших правопорушників.
Теорії субкультур.
Їх поєднує думка, що протиправна поведінка санкціонується субкультурою і перебуває під впливом статусних вимог субкультури. Основними представниками є Альберт Коген, Грешам Сайкс і Девід Матса.
Освіта і правопорушення. Дослідження у цій області виявили досить важливі результати. У дослідженнях правопорушень і ухиляння від навчання у школі, Делберт Елліот і Гарвін Восс спробували вдосконалити і розширити теорію диференційованої можливості Кловарда і Охліна. Хоча ця теорія створювалась для зясування правопорушень у бандах серед міських жителів- чоловіків з нижчого класу, Елліот і Восс дослідили обидві статі і всі соціальні класи.
Засадою цього дослідження була думка про те, що "як протиправна поведінка, так і кидання школи (drop-out) є альтернативними реакціями на невдачі, відчуження і вибіркова обізнаність з такими формами поведінки".
Для дропаутів обох статей головними передумовами є неуспішність у навчанні, безнормовість і соціальна ізоляція, випадки кидання школи серед членів родини і відданість товаришам. Кидання школи повязано з класом, а протиправність ні; сильна відданість товаришам сприяє правопорушенням незалежно від ступеня протиправності в цій групі. Автори дійшли висновку, що товариська (компанійська) культура сама по собі сприяє правопорушенням.
Таким чином, було зроблено наступні висновки:
1. Не було знайдено жодного звязку між протиправною поведінкою і соціальним класом чи етнічним походженням.
2. Ступінь участі у факультативних заняттях не вказує (не є індикатором) на протиправність поведінки.
3. Серед жінок правопорушення є частіше відповіддю на відчуження і відторгнення, ніж у чоловіків.
4. Для чоловіків і жінок шкільний контекст є соціально важливішим за родину чи громаду.
5. Спілкування з друзями-правопорушниками разом з відчуженням і безнормовістю є одночасно причиною і результатом правопорушень як серед жінок, так і чоловіків.
Під час досліджень звязку між родинною структурою і злочинністю було зроблено таке зауваження: Стабільна робота і подружнє життя у дорослому віці значною мірою повязані зі змінами у дорослій злочинності чим більше дорослий відданий своїй роботі і родини, тим менше злочинності і девіації….
Підхід "рутинної активності" розглядає злочинність як поєднання трьох елементів: 1. Прийнятні правопорушники (люди, що вмотивовані здійснити злочин), 2. прийнятні цілі (наявність цінних і легкотранспортабельних речей), 3. відсутність достатніх охоронців (людей, спроможних попередити злочинну діяльність). Важливим висновком є те, що "збіг у часі та просторі прийнятних цілей і відсутність достатніх охоронців може призвести до значного збільшення кількості злочинів без жодного зростання чи зміни структурних умов, що мотивують людину на скоєння злочину".
Теорії конфліктів і критична кримінологія.
Підхід з позиції класового конфлікту ґрунтується на працях Карла Маркса і Фрідріха Енгельса і на сучасному етапі призвів до виникнення критичної, або радикальної кримінології. Незважаючи на відсутність уніфікованого підходу, у цих теорій є декілька спільних рис:
1. покладання на економічне обґрунтування поведінки;
2. віра в те, що проблема злочинності не може бути вирішена в межах сучасного капіталізму.
Також одностайні щодо того, що серйозна вулична злочинність не є найбільшою загрозою суспільству. На їх думку, корпоративні, політичні та екологічні злочини становлять більшу небезпеку.
Згідно критичній теорії, капіталізм є економічною системою, що утворює класову систему, яка надає перевагу деяким членам суспільства за рахунок інших членів того ж суспільства. Класова приналежність обумовлює економічні і політичні відносини індивідуумів, оскільки економічні статки є поєднаними з політичною владою.
Класова упередженість, втілена у законах, відображається у соціальному контролі. Наприклад, люди нижчих класів мають більші шанси бути арештованими, визнаними винними і отримати суворе покарання, ніж представники вищого класу. Але результати соціологічних досліджень (неофіційні джерела) вказують, що злочинність розподілена між класами набагато рівномірніше, ніж за офіційними даними.
Критичні кримінологи обстоюють позицію, що соціальн?/p>