Народження і функціонування козацької держави
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ок, захист населення та території України. Особливості внутрішньої організації козацької держави були спричинені двома основними чинниками: традиціями та звичаями українців,та складним геополітичним становищем, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме тому назва новоствореної держави була Військо Запорозьке.
5. Устрій новоствореної держави Війська Запорозького
Функціонування держави почалось із запровадження власного територіального поділу, створення та діяльності органів публічної влади; введення власної податкової системи. Визволена територія України була поділена на 17 військово-адміністративних одиниць полків, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Найвідомішими серед полків були Київський, Брацлавський, Черкаський, Чернігівський, Полтавський, Чигиринський, Переяславський. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. вже 20. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, що формувалися на відповідних адміністративних територіях. Полки поділялися на сотні. Їхня кількість у кожному полку була різною від 10 до 20 сотень. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних кілька десятків, в інших до 300 чоловік. У полку влада належала полковнику, а також полковому писарю, обозному, судді, осавулам та іншим військово-адміністративним чинам. Вони й складали старшинську раду полку. Всіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами отаман. Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів влади. Така ж система була і управлінні Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не діяла постійно, до того ж Б. Хмельницький прагнучи зміцнити авторитет гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі. До неї входили: генеральний писар, який відав гетьманською канцелярією і зовнішніми відносинами; генеральний обозний керівник артилерії та виробництва зброї і спорядження; генеральний суддя начальник у судово-адміністративних питаннях; підскарбій, який відав збиранням податків і фінансовими справами війська; безпосередні помічники гетьмана у військових справах осавули, бунчужні та хорунжі. З 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Збагачувалась державна скарбниця з чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.
Гетьман був головою і правителем держави. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, керував зовнішньою політикою, мав право видавати універсали-акти обовязкові для виконання усіма козаками. Система органів публічної влади мала три рівні генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний з сотника та його помічників (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих отаманами. . Символами верховної влади гетьмана в Україні були: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради. У Богдана Хмельницького були різні загальновійськові стяги. 3 малиновим, червоним, порфірним ішли у бій, у поході за гетьманом хорунжий ніс блакитний, при гетьманськім наметі стояв білий, у таборі, під час ради, генеральний хорунжий з помічниками виносили всі прапори. Червоною китайкою (прапором з червоного шовку) покривали тіло козацького старшини, коли той гинув у бою або помирав, і військо прощалося з ним. Із червоною китайкою опускали в землю і домовину, бо червоний колір в Україні вважався уособленням жалю і безмірного смутку.
Успіхи Визвольної війни піднесли не тільки авторитет Б. Хмельницького як полководця і державного діяча, а й престиж гетьманської влади. Якщо раніш у призначенні й діяльності гетьманів вирішальну роль відігравала військова рада Коша Запорозької Січі, то тепер центр влади перемістився у Чигирин, де знаходилася військова і адміністративна ставка гетьмана. Тут була його резиденція з генеральною старшиною, яка разом з полковниками складала військову раду при гетьмані. Це ж була і своєрідна старшинська рада міністрів, яка вирішувала адміністративні, політичні й економічні проблеми звільненої України.
Своєрідним гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на принципах Запорозької Січі. Її основу становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого обєдналося повстале селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100 150 тис. осіб.
Українс