Мусульманське право (шаріат). Політика Ф. Рузвельта
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ії правових систем різних країн, посилення їх взаємодії, інтеграції та створення світових правових сімей.
2. Мусульманське право (шаріат)
Відомий мусульманський правознавець М. Р. Ріда порівнював юридичну систему будь-якого суспільства з мовою цього суспільства. Подібно до того, як мова не повинна дозволяти правилам іншої мови управляти собою без перегляду і пристосування, так не можна запозичати і закони іншої нації, не зваживши їх на терезах відповідного світогляду і звичаїв. Інакше виникне хаос, будуть втрачені гармонія і самостійність. М. Р. Ріда закликав до використання принципу переваги, тобто запозичення найбільш придатних законів з наданням переваги суспільним інтересам як основі для виведення законів з Корану і Суни, а також методів вибору, зіставлення і синтезу найкращих рис кожного з чотирьох богословсько-правознавчих тлумачень (мазхабів) ісламу із залученням незалежних думок факихів, які необовязково повинні походити з якогось одного мазхабу.
М. Р. Ріда вважав незалежність правової системи необхідною опорою для мусульман у їх протистоянні культурному відчуженню і моральному хаосу. Він дійшов висновку не тільки про необхідність відродження і збереження шаріату, а й про те, що цивільний уряд не може виконувати свої функції або бути стабільним без розробки відповідних законів. Зокрема він стверджує, що дух і суть законів засновані на їх виконуваності відповідно до потреб будь-якого часу і місця, а також до релігійних і політичних особливостей кожної нації.
З усіх світових релігій іслам найтісніше повязаний з державою і правом, і сполучною ланкою між ними виступає мусульманська правова ідеологія. Мусульманське право необхідно розглядати і як специфічну правову систему, яка повністю базується на мусульманській теології.
Необхідно розрізняти мусульманське право і національні правові системи мусульманських держав.
Р. Давид зазначав, що, як і в християнських країнах, громадянське суспільство ніколи не ототожнюється в ісламі із суспільством релігійним. Громадянське суспільство завжди живе під владою звичаїв або законів, які, безумовно, спираються загалом на принципи мусульманського права і відводять їм серйозну роль. Продовжуючи його думку, можна сказати, що, однак, у різні епохи, у певних країнах і з певних питань вони в той же час могли відходити від ортодоксальних положень і суперечити принципам і нормам релігійного мусульманського права. Навіть тоді, коли мусульманське право мало найвищий авторитет, далеко не всі його елементи мали однакове практичне значення.
За різними підрахунками у світі на сьогодні проживає близько 1 млрд чоловік, які сповідують іслам. Вони становлять більшість або значну частину населення більш ніж у 50 державах. Однак просторова дія мусульманського права не ідентична географічним кордонам країн з мусульманським населенням. Існують нації й етнічні групи, що сповідують іслам як релігію, але не сприйняли мусульманське право. В Індії, наприклад, понад 10% населення, тобто приблизно 100 млн чоловік, сповідують іслам.
Мусульманське право є правом мусульманської общини, тобто сфера його впливу поширюється на всіх людей, які сповідують іслам і проживають в інших країнах: Великобританії, Німеччині, СІЛА, Росії, Україні, Франції та ін.
Мусульманське право не є самостійною галуззю науки. Склавшись ще в VIIX ст., як вже зазначалося, тобто в період становлення і розвитку феодальних відносин в Арабському халіфаті, воно незмінно виступає лише як одна із сторін ісламу. Ця релігія, як зазначається в наукових джерелах, містить у собі насамперед теологію, яка встановлює й уточнює, у що мусульманин повинен і в що не повинен вірити. В ісламській релігії сукупність таких приписів називається шаріатом (у перекладі належний шлях) і становить власне те, що називають мусульманським правом.
Норми мусульманського права важко відмежувати від релігійних норм, оскільки основні положення, на яких ґрунтується мусульманська релігія і право, містяться в класичних джерелах мусульманського права і мають релігійний характер.
Мусульманське право є відображенням волі Аллаха, і, відповідно, воно регулює всі сфери життя і діяльності людини. Тому сфери, регульовані мусульманським правом, більш всеосяжні, ніж світське право. Мусульманське право регулює не тільки правові, а й усі аспекти життя правовірного. У такому розумінні воно розглядається як єдина ісламська система соціально-нормативного регулювання, що включає як юридичні норми, так і правові регулятори, насамперед релігійні і моральні, а також звичаї.
У мусульманському праві відображається воля Аллаха, оскільки воно дано Аллахом, і всі мусульмани повинні дотримувати основні його положення протягом усього життя.
Мусульманські теологи і правознавці вважають, що оскільки мусульманське право дароване людству Аллахом, то воно не потребує змін під впливом історичних подій, хоча вони і визнають необхідність його тлумачення і розяснення.
Принципова риса мусульманської концепції прав людини полягає в тому, що якщо західна теорія природного права шукає джерела права в природі людей і вважає субєктивні природні права людини джерелом закону, то іслам, навпаки, джерелом прав і свобод людини визнає божественний закон. На відміну від західної ліберальної концепції, що вбачає основний сенс закріплення прав людини в їх захисті від посягань з боку держави, іслам розглядає владу як інститут, який звязаний шаріатом і