Мотиваційно-особистісні аспекти діяльності
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
p>
Тепер про особистісний зміст. Вище говорилося, що особистісний зміст інша форма прояву мотивів у свідомості. Що ж таке особистісний зміст?
Це переживання підвищеної субєктивної значимості предмета, дії або події, які опинилися в поле дії провідного мотиву. Тут важливо підкреслити, що в функції виступає лише провідний мотив. Другорядні мотиви, мотиви стимули, які, як я вже говорила, відіграють роль додаткових побудників, породжують тільки емоції, але не змісти.
Феномен особистісного змісту добре виявляється на перехідних процесах, коли до того нейтральний обєкт зненацька починає переживатися як субєктивно важливий. Думаю, що випадки такого роду добре знайомі кожному з вас.
Наприклад, нудні географічні відомості стають важливими й значимими, якщо ви плануєте похід і вибираєте для нього маршрут. Дисципліна в групі починає вас набагато більше зачіпати, якщо ви призначаєтеся старостою.
Таким чином, чим інтенсивніше мотив, тим більше коло предметів утягується в поле його дії, тобто набуває особистісного сенсу. Украй сильний провідний мотив здатний освітити все життя людини! Навпроти, втрата такого мотиву часто приводить до важкого переживання втрати сенсу життя.
Зупинимося коротко на питанні про звязок мотивів і особистості (ми будемо говорити більш докладно про це пізніше).
Відомо, що мотиви людини утворять ієрархічну систему. Якщо зрівняти мотиваційну сферу людини з будинком, то будинок це в різних людей буде мати дуже різну форму. В одних випадках воно буде подібно піраміді з одною вершиною одним провідним мотивом, в інших випадках вершин може бути кілька. Весь будинок може спочивати на невеликій підставі вузькоегоїстичному мотиві або опиратися на широкий фундамент суспільно значимих мотивів, які включають у коло життєдіяльності людини долі багатьох людей і подій. Будинок це може бути високим і низьким, залежно від сили провідного мотиву й т.д.
Мотиваційною сферою людини визначається масштаб і характер його особистості. Наприклад, маленький, вузький, єдиний мотив гоголівського Акакія Акакієвича пристрасть до переписування паперів створює картину вбогої особистості цієї людини. Пристрасть Скупого лицаря до наживи формує особистість, подібну до високої піраміди з вузькою підставою. Помітьте, що мотив корисливості в нього легко підкоряє собі всі інші мотиви: барон не тільки не випробовує жаль до боржників, але й тримає в убогості свого єдиного сина.
Звичайно ієрархічні відносини мотивів не усвідомлюються повною мірою. Вони проясняються в ситуаціях конфлікту мотивів. Не так уже рідко життя зіштовхує різні мотиви, жадаючи від людини зробити вибір на користь одного з них: матеріальна вигода або інтереси справи, самозбереження або честь, коротше кажучи, Париж або меса. І от одна людина жертвує своєю релігією заради Парижа, іншої залишається їй вірний. Уважайте, що вони пройшли тест на ієрархію мотивів і одночасно на якість особистості.
Зупинюся на наступному дуже важливому питанні: розвитку мотивів. Після всього сказаного для вас тепер повинне бути ясно, що це питання важливе насамперед з погляду виховання й самовиховання особистості.
При аналізі діяльності єдиний шлях рухи той, котрий був пророблений сьогодні: від потреби до мотиву, потім до мети й дії. У реальній же діяльності постійно відбувається зворотний процес: у ході діяльності формуються нові мотиви й потреби. Інакше й не може бути; наприклад, дитина народжується з обмеженим колом потреб, до того ж в основному біологічних.
Як у ході діяльності утворяться нові мотиви? Це питання дуже складне й ще недостатньо вивчений. Однак у теорії діяльності намічений один механізм утворення мотивів, що одержав назву механізму зрушення мотиву на мету (інший варіант його назви механізм перетворення мети в мотив).
Суть цього механізму полягає в тому, що ціль, раніше спонукувана до її здійснення якимсь мотивом, її часом здобуває самостійну спонукальну силу, тобто сама стає мотивом.
Я знову звертаюся до вашого досвіду. Вам, напевно, добре знайомі по шкільному життю такі випадки, коли учень починає охоче займатися яким-небудь предметом тому, що йому робить приємність спілкування з улюбленим учителем. Але згодом виявляється, що інтерес до даного предмета поглибився й школяр продовжує займатися цим предметом уже заради нього самого й, може бути, навіть вибирає його як своя майбутня спеціальність.
Дуже часто такі перетворення відбуваються в науковій праці. Чи відомо вам, що И.П.Павлов одержав Нобелівську премію зовсім не за ті дослідження вищої нервової діяльності, які широко відомі? До них Павлов займався фізіологією травлення й винайшов дуже дотепний метод вивчення роботи шлунка, за що й одержав цю премію.
І от у ході своїх робіт він помітив явище, що він назвав психічним відділенням слини (умовно-рефлекторну реакцію слиновиділення), і задався метою зясувати природу цього явища. Спочатку для Павлова це була мета, освітлена іншим мотивом зрозуміти механізми травлення. Однак поступово вона перетворилася в самостійний, ведучий мотив, що визначив наукову діяльність И.П.Павлова протягом всього іншого його життя.
Яке внутрішній зміст цього таємничого й у той же час настільки життєво важливого процесу перетворення мети в мотив?
Художній опис його можна знайти у відомому есе Стендаля Про любов, де автор позначає його як процес кристалізації.
Стендаль порі?/p>