Морфо-генетичні особливості сортів пшениці
Дипломная работа - Сельское хозяйство
Другие дипломы по предмету Сельское хозяйство
ий великий матеріал по схрещуванню видів, і їх генетичної сумісності, наслідуванню корисних для селекції ознак різних видів пшениці і можливості їх селективного використання.
Найбільш широко поширеною на земній кулі і основною хлібною культурою є пшениця мяка. Ареал поширення охоплює пять континентів нашої планети: від північних широт до південних берегів Африки і Америки; вирощується на землях, які розміщені нижче рівня світового океану, і піднімається до висоти чотири тисячі метрів (в горах Перу). Все це свідчить про пластичність мякої пшениці. В нашій країні вирощується як основна зернова культура.
За способом життя ділиться на озимі і ярі форми, напівозимі і пізні ярі, а також двуручки. З морфолого-екологічними ознаками К.А.Фляксберг (1935) поділив мяку пшеницю на два підвиди: ірано-азіатські (колос товстого типу) та індоєвропейський колос ніжного типу. [20.145]
Пшениця мяка нараховує більше ста різновидностей (Дорофеєв і ін.). Ряд з них (Erytrospermum, lutescens, ferruginerum, graecum, albidium, milturum.). Дуже пластичні і поширені по всіх контенентах земної кулі. Найбільш багатий різновидностями мякої ярої пшениці азіатський континент і країни СНД, що підтверджує наявність тут центрів походження цього виду; найменше різновидностей в Австралії та Північній Америці. Найбільше сортів популяції нараховується в країнах СНД та на азіатському континенті.
Мяка пшениця ведуча продовольча культура багатьох країн світу. В країнах СНД вона є головною хлібною культурою. Сьогодні на цьому виді зосереджена основна увага селекціонерів пшениці. Її генoтип дозволяє створювати сорти, що відповідають потребам інтенсивного землеробства.
Сорти мякої пшениці по комплексу господарсько цінних ознак і біологічних властивостей дуже різноманітні. Мяка пшениця генетично не сумісна з T.boeoticum I T.monococcum. Гібридизація мякої пшениці, яка відноситься до гексаплоїдних голозерних видів, з тетраплоїдними видами з геномами свідчить про їх часткову генетичну сумісність.
Гібридизація мякої пшениці з гексаплоїдними видами з геномами. Вдається легко, так як ці види генетично сумісні.
Генетична сумісність відсутня у випадку схрещування мякої пшениці з видами, що мають геном G.
Перед селекціонерами стоять задачі всесвітнього підвищення продуктивності і якості зерна мякої пшениці. Прагнучи покращити господарські ознаки селекціонери все частіше звертаються до схрещування мякої пшениці з іншими видами. Особливо яскравий приклад використання твердої пшениці для покращення мякої (сорти Саратовська 29 та ін.).
В наш час для селекційного покращення мякої пшениці застосовується велика кількість сортів різного походження. Часто міжвидове або внутрівидове схрещування буває безрезультатним через наслідки, які викликаються гіброїдним некрозом, або хлорозом. Списки сортів носіїв того чи іншого гена некрозу чи хлорозу публікуються. Виявилось, що гени гібридного некрозу мають значне поширення А.C. Zeven(1971) повідомив, що з 2513 сортів мякої пшениці гени або були в 49,7 % мякої пшениці (А.А.Мкртичан і Т.А.Минасян, 1973) підтвердили ці дані Н.С.Саркисян і ін. (1971) визначили, що типово ярі пшениці мають ген, а справжні озимі.[3.82]
Дослідники при схрещуваннях часто зіштовхувалися з гібридною карликовістю. М.Танака (1961)вказав на існування двох домінантних генів, що викликають це явище-і повідомив, що гібридна карликовість обумовлена взаємодією трьох домінантних генів, що діють комплементарно. Один домінантний ген не може дати ефекту гібридної карликовості. Наявність великої кількості таких генів повязано з різким зниженням продуктивності гібридів і часто з їх летальністю. Ген локалізований в хромосомі 2 Д, знайдений в сорті мякої пшениці з Південної Європи, Африки, Азії ген, локалізований в хромосомі 2 В, зустрічається в сорті з різних континентів; ген локалізований в хромосомі 4 В, визначений лише в сорті Європи (Zeven A.C, 1970).
Розглянемо результати використання міжвидової гібридизації в селекції мякої пшениці.
Міжвидова гібридизація як метод використовується багатьма селекціонерами. На ній основані роботи по ЦМС мякої пшениці; по переводі на озимий спосіб життя і підвищення зимостійкості твердої пшениці; по збільшені кількості білку в зерні; по імунітету до грибкових хвороб, короткостебельності і т.д.
М.І.Вавілов (1935) для покращення харчових властивостей мякої пшениці пропонував використовувати в схрещуваннях спельту і звичайну полбу. Д.Костов (1932) рекомендував використовувати метод потрійних видових гібридів з метою подолання барєру несхрещуваності між мякою пшеницею і T.monococcum носієм генів стійкості до хвороб. Цей метод пропонує наступний хід схрещування (T.dicoccum *T.Monococcum) *T.aestivum.
Д.Циков (1964) виявив, що схрещування мякої пшениці з кулезерною перспективне, так як дає гібриди з високою якістю зерна і скороспілістю. Крім цих якостей, така гібридизація дозволяє отримати рослини з міцною соломиною, посухостійкістю, морозостійкістю. Появу у таких видів гібридів ознаки морозостійкості помітив ще В.Р.Каришнєв (1950).[16.157]
Виконання програми селекції стійких до хвороб сортів повязане з використанням в схрещуваннях T.timopheevii як генетичного джерела імунітету. Генетичний барєр несхрещуваності між пшеницями Тимофєєва і мякою намагалися подолати шляхом створення амфідиплоїдів (Жебрак А.Р. 1957 ; Таврин Е.В. 1963, і ін.). Отриманні амфідиплоїди розщеплюються по стійкості до бурої іржі.
Але поєднувати імунітет пшениці Тимофєєва з генотипом мякої пшениці важко. В.О.Гулканяк (1947), А Kiss. (1956), Д.Циков (1961), і інші ?/p>