Місце адвокатури в системі правоохоронних органів
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
? прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному і обєктивному зясуванні обставин справи, прав і обовязків сторін. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові звязки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі.
При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та на стадіях цивільного судочинства.
Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні [7, с. 9].
На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби позовна заява, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин скарга і заява, а при окремому провадженні заява.
До подачі позову адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написанню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. б Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.
Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на предявлення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візьмуть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.
В стадії підготовки справи до судового розгляду процесуальні. представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти суду клопотання про призначення експертизи, проведення огляду на місці, обєднання і розєднання позовів та вирішення інших питань для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи [1, с. 72].
Незважаючи на те, що обовязок розяснення особам, що беруть участь в справі, їх прав покладається на суддю, процесуальний представник має проконсультувати особу, яку він представляє, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Вони можуть заявляти клопотання про витребування від третіх осіб додаткового доказового матеріалу, внесення змін до складу осіб, що беруть участь у справі, про зміну домагання у позовному спорі, подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, заміну неналежних сторін і внесення змін до позовного спору. Представник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду. Правами позивача користується і третя особа з самостійними вимогами, а, отже, й її процесуальний представник, коли у нього є належно оформлене повноваження.
Право касаційного оскарження - це право на порушення провадження в суді касаційної інстанції щодо перевірки рішень суду першої інстанції та апеляційної, що набрали законної сили.
Субєктами права касаційного оскарження виступають сторони та інші особи, які беруть участь у справі (адвокат, представник), а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовязки.
Обєктами касаційного оскарження є рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі [6, с. 25].
При поданні касаційної скарги необхідно дотримуватись трьох умов, а саме: строку подання, змісту касаційної скарги та порядку подання.
Строком подання є строк, протягом якого необхідно отримати копію рішення (ухвали) апеляційного суду, підготувати касаційну скаргу та її направити безпосередньо через канцелярію або поштою до Верховного Суду України. Цей строк встановлений у два місяці з наступного дня від дня проголошення рішення (ухвали) апеляційного суду. У разі пропущення строку з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції за заяво