Містами України. Історія. Природа. Мистецтво
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
?риклад, на сході розташоване величезне Черемське болото площею 1091 гектар, яке простягається й на територію сусідньої Рівненської області. Серед цього болота знаходяться озера Черемське та Редичі. 2001 р. було створено Черемський заповідник. У ньому мешкає чимало рідкісних птахів, занесених до Червоної книги України (чорні лелеки, сірі журавлі, руді шуліки, тетеруки, глухарі), і звірів, представлених типовими поліськими видами (вовки, борсуки, норки, горностаї, бобри, рисі звичайні; останні зараз на Волині водяться лише тут). Вельми багатою є й флора заповідника, яка налічує десятки назв рослин, занесених до Червоної книги (жировник Лезеля, шейхцерія болотна, росичка середня, смілка литовська тощо).
Перші людські поселення на території сучасної Волинської області зявилися в період пізнього палеоліту, близько 15 тис. років тому. Варте окремої згадки поселення бронзового віку Пустинка (у Любомльському районі), ретельно досліджене фахівцями. Це неукріплене поселення площею близько 3 гектарів складалося з 15-20 жител, розташованих уздовж річки в один ряд, і поділялося яром на дві частини, центрами яких були круглі в плані культові будівлі. Центральна частина підвищення залишалася незабудованою.
Володимир-Волинський. Житла, що в плані наближалися до прямокутника, Успенський собор (1156-1160) були напівзаглиблені в землю, іноді мали два приміщення; їхні стіни обмазувалися глиною. Поруч із майже кожним із жител розміщувалася господарська споруда, яку будували здебільшого на палях.
Наприкінці VII - на початку Х ст. на території сучасної області жили словянські племена дулібів, бужан і волинян. У Х-XIII ст. вона входила до складу Київської Русі, у другій половині XII ст. - Володимиро-Волинського князівства, у XIII-XIV ст. - Галицько-волинського князівства. На неї постійно зазіхали войовничі сусіди. Так, Володимир Великий тричі (981, 990, 992) успішно давав відсіч польським князям. Пізніше, 1018 р., у розпал громадянської війни в Київській державі, Польща таки захопила Червенські міста і Белзьку волость. Ці землі 1030-1031 рр. знову відвоював Ярослав Мудрий.
У Володимирі-Волинському на згадку про виконання із самого початку існування оборонних функцій залишилися грандіозні земляні вали, а на згадку про здобуття статусу столиці князівства - величний Успенський собор, який було зведено у 1156-1160 рр. Фахівці зазначають, що архітектура цього собору надзвичайно близька до подібних чернігівських і київських памяток, різниця спостерігається лише у другорядних деталях. До храму ведуть три портали, його підлога вкрита керамічними плитками, а стіни розмальовані фресками.
Як відомо, саме волинський князь Роман Мстиславич із роду Мономаховичів 1199 р. силою обєднав Галичину з Волинню. Незабаром, 1202 р., він здобув Київ, де посадив на престол залежного від себе князя, і фактично зосередив під своєю владою всі, за винятком Чернігівського князівства, південно-руські землі від Карпат і Дунаю до Дніпра. Таким чином було покладено початок Галицько-волинській державі. Згодом, коли 1214 р. західні агресори - польський князь та угорський король - уклали договір про розподіл галицько-волинської спадщини, саме місто Володимир з волостю вони залишили за синами Романа Мстиславича Данилом і Васильком. І збирати докупи землі, які становили спадщину їхнього батька, Романовичі почали з того, що утвердилися на Волині, де мали прихильність і знаті, і простого люду. Коли брати 1238 р. остаточно здобули Галич, Данило, залишивши за собою Галичину, віддав Волинь молодшому братові; незважаючи на цей поділ, обидва князівства й далі існували як єдина Галицько-волинська держава.
Навесні 1238 р. саме на Західній Волині, під Дорогичином, Данило Галицький розбив ущент тевтонських рицарів Добжинського ордену, чим припинив їхню експансію. 1254 р. він уклав військовий союз проти Золотої Орди з литовським князем Міндовгом і цього та наступного року здобув низку перемог над татарами. Коли ж останні перейшли в контрнаступ, то були розгромлені також на Західній Волині, під Володимиром і Луцьком. Лише через зраду литовців не справдилися тоді наміри Данила Романовича рушити на Подніпровя та визволити Київ. А татари тим часом оговтались і, зібравши величезне військо, повернули та навіть зміцнили втрачені позиції. 1259 р. Романовичі під тиском ординців вимушені були зруйнувати укріплення найбільших фортець: Володимира, Луцька, Кременця, Львова. Не скорився та зберіг свої фортифікаційні споруди лише Холм, який Данило Романович раніше зробив столицею своєї держави та де він 1264 р. був похований.
Наступник Василька Романовича на волинському престолі - його син Володимир (1270-1289) - залишив по собі память як покровитель просвіти, культури й мистецтва, котрий значні кошти виділяв на спорудження храмів і замків, розбудову міст. Галицько-волинський літопис убачає в ньому книжника і великого філософа, якого не було перед ним у цілій землі, вихваляє його за людяність, щедрість, лагідність до підлеглих, особливо вбогих. Коли наприкінці XIII ст. завдяки зусиллям князя Лева Даниловича було відновлено єдність Галицько-волинської держави, син останнього Юрій І переніс її столицю до Володимира-Волинського, іменуючи себе королем Русі та князем Володимири. Його сини Андрій і Лев правили спільно і, підкреслюючи спадкоємність традицій Київської держави, титулувалися князями всієї Русі; вони вели запеклу боротьбу проти ординців. Наступний правитель, Юрій II Болеслав, видав свою дочку за Любарта - сина великого литовського князя Гед