Міжнаціональні відносини в Україні
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
? України.
Не можна, однак, не враховувати, що в сучасній Україні на статус соціально - територіальних спільнот регіонального типу може претендувати й населення адміністративно територіальних одиниць. Хоча більшість областей і районів України виокремлено переважно за штучним принципом, сама організація життєдіяльності людей у межах цих формальних утворень сприяє встановленню в середині них більш розвиненої системи звязків по зрівнянню з тією системою звязків , що виходять за їхні межі.
Для вивчення процесів в Україні використовують багато територіальних поділів, але дослідник вважає доречним зупинитися на одному: Лінії Хантингтона, який вважає, що сучасний світ є біполярним і у ньому існують цивілізаційні розломи, крайні точки яких є векторами руху. [9, c. 226] Ця поляризованість спричинена перш за все, обєктивно існуючими особливостями різних частин України. Особливо значущими серед них є:
- Різний історичний досвід країни, яка у сучасних своїх кордонах існує відносно недовго;
- Відмінності у структурі населення за показниками етнічного та мовного складу: майже абсолютне домнування українців та україномовних на Заході, їх переважання за чисельністю у Центрі і досить вагома частка росіян та російськомовних на Сході та Півдні України;
- Відмінності у конфесійній приналежності населення Лівобережжя, де переважають прихильники православя, та правобережжя, де досить розповсюдженою є приналежність до греко-католицької та римо-католицьких церков;
- Відмінності у поселенській структурі, а звідси - й к способі життя: переважання на заході сільського населення й мешканців невеликих міст, а на Сході - городян, а серед них мешканців великих міст;
- Відмінності у господарчій структурі та рівні соціально економічного розвитку.
В Україні цей розлом йде по Дніпру, адже у більшій чи менший мірі Схід і Захід на сьогодні в Україні є тими векторами руху з якими не може визначитися Україна, третього напрямку на дано, якщо виокремити, ці напрямки виходячи з реалій у культурній, економічній, зовнішньоекономічній і партійній сферах, то отримаємо два типи ідеологічної орієнтації населення: „український” (галицький тип) і „радянський” (донецький тип) [10, c. 299]. Саме Галичина і Донецьк відображають два напрямки до яких тяжіє Україна це Росія і Європа це пояснюється історичними передумовами: ці території великий проміжок часу входили до різних держав Схід і Південь України більш 300 років перебували у зоні Російського впливу, а Західно - Українські землі у зоні впливу Австро- Угорщини і Польши, який іноді поширювався і на частину центральних областей ; і приграничним статусом цих регіонів до векторів тяжіння і безсумнівно таке сусідство відобразилося на них найильніше. Цікавим також є той факт, що поміркованість у поглядах зростає при наближенні до цивілізаційного розлому, так бачимо поміркованість жителів Дніпропетровщини, Київщини у питаннях, які на Заході та Сході України є принциповими.
У стабільних суспільствах регіональна ідентичність не домінує над національною. Але в сучасних українських умовах трансформації суспільства, в кризовій ситуації її роль підвищується, вона стає своєрідною захисною реакцією регіонів та індивіда на економічні труднощі, політику „центру” в економічній, культурній, мовній та іншій сферах.
На формування регіональної ідентичності впливають фактори обєктивного порядку: історія, особливості економіки і культури, а також субєктивні фактори, такі як діяльність регіональної адміністрації, політичних партій, громадських рухів, інститутів освіти, культури, засобів масової інформації. Політична й економічна регіональна еліта можуть використовувати ідею регіональної ідентичності як мобілізуючий ресурс, що особливо чітко проглядається в ситуації сучасної України.
„Головним регіоністом” В Україні була історія. Саме вона обумовила розходження й особливості в ритмах соціально-економічного і національного життя Сходу, Півдня, Західної України і Наддніпрянщини. Основними факторами „регіональності” Сходу і Заходу є, по-перше, різні темпи і засоби асиміляції, що обумовили деякі особливості цих регіонів, перевага тих чи інших конфесій, тих чи інших сусідських культур, розходження в уявленнях про власність тощо.
В Україні нація історично складалася як результат виникнення домінуючої коаліції українців і росіян. При цьому для цієї коаліції з самого початку бувальщини характерні певні асиметрії. На прикладі Донбасу їх виникнення чудово показане Н.П. Паніною. Із зібраного нею матеріалу видно, що українці і росіяни в XIX в. По-різному орієнтувалися щодо професійних занять і способу життя. За даними перепису 1897 р. в гірничозаводській промисловості нашого краю росіяни складали 74% робочих, а українці -22,3%, у металургії - відповідно 69% і 22,2%. Зате на селі переважали українці. Дані того ж перепису свідчать про те, що серед населення трьох повітів Донбасу (Бахмутського, Маріупольського і Славяносербського), зайнятого землеробством і тваринництвом, 61,8% були українцями, 18,3% - росіянами, 8,6% - греками, 5% - німцями. [11, c. 63]
Саме у особливостях індустріалізації України криється асиметрія між україномовним селом і російськомовним містом. Ця реальність зберігалася достатньо довго. Фактично тільки з 60-х років ХХ в. почалася стрімка урбанізація українців. Якщо в 1959 р. частка городян серед українців складала 36,6%, то в 1989 р. - вже 60,3%. Росіяни ж і в 1959 р., і в 1989 р. переважно були городянами (80,8% і 87,6% від?/p>