Міграційні процеси та зміни етнічного складу населення України наприкінці 18 - початку 20 ст.
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
ла на 23,1%.
Отже, при розгляді зміни в складі населення регіонів Лівобережжя, Правобережжя та Новоросії протягом XIX - початку XX ст. простежується загальна тенденція до зростання кількості українців у кожному з них при падінні їх питомої ваги, за винятком Таврійської губернії, де питома вага їх значно зросла.
Зі сторінок історії українських земель відомо, що ще за стародавніх часів Київської Русі і навіть раніше на них оселялися представники інших народів, тобто вони за національним складом населення були багатонаціональними. Але слід підкреслити, що і за тих часів українці становили абсолютну більшість місцевого населення. У розглянуті роки ця закономірність зберігалася.
Аналіз національного складу населення одвічних українських земель свідчить, що протягом XVIII - початку XX ст. на них невпинно відбувається падіння питомої ваги українського етносу. Одночасно з цим зростає чисельність і питома вага української людності на широких просторах Російської імперії від російських земель європейської її частини до Уралу, Сибіру, Камчатки, Далекого Сходу, Казахстану, Середньої Азії та Кавказу. Це один з важливих напрямків послаблення потужності людського потенціалу українства на його одвічних українських землях.
Важливим напрямком цього процесу, русифікаторської політики імперії було збільшення чисельності та частки російського населення на наших одвічних землях.
Це розпочалося після входження Гетьманщини до Московського царства, після Переяславської Ради 1654 р. Спочатку переселення росіян на наші землі відбувалося досить повільно, але поступово воно впроваджувалося все інтенсивніше.
Росіяни. До початку XVIII ст. росіян практично не було ні на Лівобережжі, ні на Правобережжі. Лише на землях Новоросії в 1678 р. їх було 27 тис, або 6,7% всього населення. У 1719 р. налічується вже 40 тис. росіян на Лівобережжі, які становили лише 2,2% місцевого населення. Зростає їх кількість у Новоросії до 72 тис. осіб (15% населення), і відсутні вони на Правобережжі. Наприкінці XVIII ст. вони вже розселилися в усіх регіонах на Лівобережжі - 175 тис. осіб (5,2% населення), Правобережжі - 4 тис. осіб (0,1%), в Новоросії - 308 тис. осіб (19,1%).
Слід підкреслити, що за цей проміжок на Лівобережжі питома вага українців скоротилася на 2,8%, а росіян збільшилася на 3,3%, тобто їх приріст фактично повністю відбувся за рахунок української людності.
Швидшими темпами зростала кількість українства в Новоросії -до 848,3 тис. (52,5%). Це наочне підтвердження провідної ролі українців в освоєнні новоросійських земель, у тому числі й Кримського півострова.
Протягом наступного сторіччя тривало зростання як загальної кількості росіян, так і питомої їх ваги серед населення в усіх трьох регіонах: на Лівобережжі - до 1010 тис. осіб (13,3%), Правобережжі - до 413 тис. осіб (4,3%) і особливо в Новоросії - до 3213 тис. осіб (29,8%).
За перші десятиріччя XX ст. при загальному зростанні кількості росіян у регіонах лише в Новоросії збільшується як їх кількість, так і питома вага - до 4496 тис. осіб, 30,7% в 1916-1917 рр., а на Лівобережжі їх частка знижується до 12,8%, як і на Правобережжі - до 3,4% при зростанні їх абсолютної кількості відповідно до 1249 тис. осіб і 426 тис. осіб.
Швидкими темпами в цих трьох українських регіонах (Лівобережна, Правобережна Україна та Новоросія) зростає не лише загальна кількість росіян, а й їх питома вага серед місцевого населення.
Таким чином, протягом XVIII - початку XX ст. безперервно зростала на українських землях кількість і питома вага росіян, а на початку XX ст. вони після українців стали найбільшим національним загоном.
Євреї. Складною і суперечливою була доля єврейського населення на українських землях. Вони становлять тут одну з найдавніших національних меншин. Перші єврейські общини зявилися в Криму, на Півдні в І ст. На початку X ст. вони виїздили з Хозарії та Візантії й оселялися в Києві, утворюючи навіть єврейські вулиці поблизу нинішньої Львівської площі. Вони займалися торгівлею, ремеслом, платили податки в князівську казну, навіть у ті часи, коли були їх погроми, пограбування і вигнання за місто. У XVI-XVII ст. почалось масове переселення євреїв на українські землі із західних територій, що були під владою Польщі та Литви.
Після II та III (1793 та 1795 рр.) поділів Польщі, коли Правобережжя перейшло під владу Російської імперії, на її території зосталася значна кількість євреїв.
У Росії їм заборонялося володіти землею й знаряддями виробництва, було встановлено для них смугу осілості з 1791 р., яка обмежувала кордони їх розселення лише районами Правобережної України. Переважна більшість євреїв Правобережної України проживала в містах і містечках Подільської і Волинської губерній. їм дозволялось оселятися на землях Новоросії. Євреї активно переселяються в Північну Таврію та Крим, прагнучи вийти з лінії осілості.
Це зумовило формування численних громад у морських портах Півдня України - в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, Судаку, Керчі та ін.
Протягом XIX ст. кількість єврейського населення на Правобережжі зростала. Лише між 1820 і 1880 рр. це зростання становило 150% при збільшенні всього населення на 90%. їх збільшенню значною мірою сприяли єврейська релігія, яка заохочувала багатодітність, а також життєвий уклад, ефективна общинна самодопомога.
У другій половині XIX ст. на Миколаївщині, Херсонщині, Єлизаветградщині та Маріупольщині виникло 38 єврейських землеробських колоній з населенням понад 42 тис. осіб. Зявились єврейські землеробські поселення в Криму, неподалік від Джанкоя і Перекопа, за