"Українське питання" у політичних дискусіях 1910-1914 рр.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?кому ринку і продовжити денаціоналізацію і зросійшення населення окраїн. Од соціалізму через лібералізм до імперіалізму - ось головні етапи в розвитку нашого ідейного противника.
З таких самих позицій полемізував із Струве С. Петлюра, особливо наголошуючи на тому, що партія кадетів зраджує своїм програмним вимогам про право націй на самовизначення. Колишнє добре обличчя державної нації набуває іншого вигляду, і в цьому останньому вимальовуються гострі зуби войовничої денаціоналізації, - зауважував він.
Фальш і відверту імперську спрямованість позиції Струве викривали не лише українці. На сторінках Украинской жизни із статтею К вопросу об украинской культуре виступив Ф. Корш. Вміло спростовував доводи Струве єврейський публіцист В. Жаботинський. У відповідь на сентенцію про те, що, мовляв, Київ, Одеса, Катеринослав говорять російською мовою і вже ніколи не розмовлятимуть по-малоросійськи, Жаботинський зауважував: 60 років тому не лише вся Прага, а й майже весь Будапешт розмовляли німецькою, і думка про те, що на цих бруківках пануватиме мужицька мова, могла здатися безглуздою й дикою. Нині ж чеська в Празі і мадярська в Будапешті звучать не лише на вулицях, але и в суді, театрі, університеті.
Керівництво кадетської партії час від часу відмежовувалося від крайнощів великодержавного націоналізму і навіть закликало своїх колег-партійців приборкати бурхливі почуття. Перед виборами до IV Державної думи конференція кадетської партії ухвалила вважати статтю Струве Загальноросійська культура і український партикуляризм вираженням лише його власної позиції. П. Мілюков, який вважав себе прибічником держави національностей, доводив, що відштовхування від неросійських народів є політично небезпечним: ми ризикуємо лишитися з нашим національним обличчям по той бік культури. Проте про автономію України Мілюков не хотів і чути.
Спробу обговорити українську проблему віч-на-віч принаймні зі своїми київськими колегами по партії кадетські лідери зробили лише наприкінці 1913 р. У жовтні на зустріч з активом партії були запрошені представники її київського комітету І. Полторацький, Е. Шольп, Ф. Штейнгель, В. Косинський, М. Василенко та М. Могилянський. У викладі киян політична платформа українства мала досить-таки скромний вигляд: ми прагнемо лише, говорив Ф. Штейнгель, щоб на Україну дивилися як на область, що має таке ж право на автономію, як і Польща. М. Василенко як правознавець доводив необхідність зрівняння у правах державних і недержавних націй. Критичніше був настроєний І. Полторацький, який підкреслив, що такі виступи, як статті Струве, - вода на млин сепаратизму. Проте великого враження доводи киян на присутніх не справили. Струве, хоча й говорив про необхідність продиктованих здоровим глуздом поступок національним меншинам, робив наголос на механізмах протидії домаганням недержавних народів: на його думку, їхня відцентрова сила буде паралізована, якщо ці народи протиставлятимуться один одному. П. Мілюков допускав постановку питання про розширення прав самоврядування, але проголошення національної автономії визнав несвоєчасним.
Зближення позицій українських і російських лібералів не вдалося досягти і під час відвідин Києва Мілюковим на початку лютого 1914 р. У ході його зустрічі з представниками українських національних організацій М. Грушевський виступив з доповіддю Сепаратизм та федерація, яку обговорювали впродовж 6 годин. За її підсумками Мілюков зробив висновок, що українці не посягають ні на єдність країни, ні на монархію.
Вимога федерації ставиться ними як перспективна, а реально йдеться про національно-територіальну автономію і культурне самовизначення. Все ж, виступаючи 19 лютого в Думі з приводу заборони урочистостей на честь 100-річчя від дня народження Шевченка, Мілюков знайшов за потрібне підкреслити, що партія кадетів ніколи не підтримає гасло федерації і не має нічого спільного з позицією автономістів-федералістів. Найбільше, на що кадети можуть погодитися, це на визнання обґрунтованими вимог українців у межах культурно-національної автономії.
Природно, що така заява викликала в Києві нову хвилю обурення. У переддень нової зустрічі кадетських лідерів з українцями, призначеної на 24 березня, відбулася конференція кадетської партії, на якій гостро зіткнулися два підходи до розвязання національної проблеми. Говорячи про її загострення, М. Некрасов пропонував зайнятися зясуванням позицій, поки ще можемо говорити не тільки з піною у роті. Гірше буде, коли вони різко спливуть на поверхню у бурхливі часи. Йому заперечував Ф. Кокошкін, повязуючи політичне самовизначення з великою небезпекою розтягування питання аж до союзу держав включно. Мілюков знову був непохитним. Хай не перевантажують нас широкими вимогами,… щоб не було знову катастроф, - говорив він.
На новій зустрічі в Києві Мілюков теж ні на йоту не відступав від своєї позиції: максимум - культурне самовизначення і широке самоврядування. М. Грушевський наполягав на принциповій постановці питання про автономію, зауваживши, що промова Мілюкова в Думі була ударом в спину дружньої сторони в той самий час, коли наші групи борються з австрійською орієнтацією та з гаслом Самостійної України. М. Славинський додав, що якщо кадети не зроблять крок назустріч національним течіям, останні підуть боковими річищами, несприятли?/p>