Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
? розробників нових технологій на продукти своєї інтелектуальної праці істотно зміцнилось із введенням національних патентних систем. При продажу патенту право власності переходить до покупця. Водночас потреба у швидкому розповсюдженні нових технологій і багаторазовому використанні винаходів викликала появу ліцензій форми передачі технологій, за якою власник патенту, продаючи право на використання технології, зберігає право власності за собою повністю або частково. Важливого значення в технологічному обміні набули ноу-хау (непатентовані науково-технічні знання і виробничий досвід конфіденційного характеру), що відрізняються від інших обєктів інтелектуальної власності тим, що власник володіє монополією, зберігати яку можна за умов комерційної таємниці.
Провідна роль на ринках технологій належить великим промисловим компаніям, які стають розробниками не тільки основної частини наукових досліджень, але і постачальниками товарів-технологій. Отримали широке розповсюдження: консультаційні фірми, що продають продукти інтелектуальної праці; безприбуткові науково-дослідні організації, що створюються за рахунок внесків окремих осіб, фондів, держави тощо; посередницькі брокерські фірми, що обслуговують науково-технічний обмін і сприяють підвищенню швидкості розповсюдження нововведень. На ринку технологій у якості субєктів виступають і вищі навчальні заклади, які мають великий інтелектуальний потенціал.
Великі корпорації, передусім США, приділяють значну увагу ретельній розробці договірних умов продажу технологій іноземним компаніям. Умови передачі технологій у рамках міжнародної виробничої й збутової системи ТНК визначаються, виходячи із загальнокорпоративних інтересів. Наприклад, в одних випадках технологія надається дочірній фірмі за відносно низькими цінами і на пільгових умовах, в інших ціни навмисне завищуються, керуючись, наприклад, податковими міркуваннями.
При певних ситуаціях ТНК взагалі відмовляються від продажу технології іноземним фірмам. У тих же випадках, коли внаслідок економічних, політичних або інших причин компанії не бачать інших шляхів реалізації (прямій експорт готової продукції невигідний, створення дочірнього підприємства неможливо й т.п.), вони йдуть на такий продаж. При цьому ТНК прагнуть записати в угоді умови передачі технології, які забезпечили б їм максимальне збереження контролю над її використанням закордонним контрагентом.
Такі дії ТНК, спрямовані на обмеження інтересів партнерів, відомі як обмежувальна ділова практика.
Найпоширенішими видами обмежувальної ділової практики при передачі технологи є такі [6]:
- обмеження на використання технології після закінчення терміну дії патенту. У результаті іноземні контрагенти потрапляють у тривалу залежність від постачальників технології;
- обмеження на використання "ноу-хау" після закінчення терміну дії ліцензійного договору. З метою тривалого втримання свого контрагента в залежності від надаваної технології компанії прагнуть включити в умови відповідних угод застереження, відповідно до якого після закінчення строку договору на передачу "ноу-хау" ліцензіат втрачає права його подальшого використання;
- умови, що зобовязують покупця технології передавати продавцеві права на вдосконалення предмета ліцензії. У міжнародній практиці продажу технології нерідкими є випадки, коли компанія-по-купець на певному етапі може стати для компанії-продавця небезпечним конкурентом. Тому корпорації прагнуть тримати під контролем діяльність іноземних покупців технології й мати доступ до результатів НДДКР, щоб одержати можливість безоплатно скористатися перспективними розробками;
- умови, що стосуються встановлення цін на продукцію, виготовлену на базі проданої технології. Навязуючи ціни, корпорації досягають відразу декількох цілей: незалежна компанія підкоряється загальній ціновій політиці ТНК, що дозволяє підтримувати рівень цін, який забезпечує одержання максимальних прибутків у масштабі світового ринку відповідного товару; компанія-партнер не може скористатися наявними в неї техніко-економічними перевагами в порівнянні із продавцем ліцензії; штучно завищений рівень цін, зафіксований у договорі, не створює в ліцензіата стимулу до вдосконалювання предмета ліцензії;
- "єднальні" умови. Значне число корпорацій розвинених країн надає незалежним іноземним фірмам технологію за умови, що вони будуть закуповувати в них сировину, напівфабрикати, комплектуючи тощо:
- обмеження експорту вироблених за проданою технологією виробів. При укладанні ліцензійних угод з незалежними іноземними компаніями компанії-власники надають великого значення питанням територіального обмеження сфери дії договору, зокрема, точному визначенню того, у які країни ліцензіат має право eкспорту, виготовлені на основі придбаної технології. Наприклад, корпорації США широко використовують ліцензійні угоди для фактичного розділу ринків збуту продукції;
- обмеження обсягів виробництва й сфер використання ліцензованого виробу. Корпорації-монополії при укладанні договорів визначають умови, що передбачають установлення певного обсягу виробництва ліцензованого виробу.
Викладені вище стратегії корпорацій у сфері трансферу технологій необхідно враховувати при укладанні патентно-ліцензійних угод як з іноземними партнерами, так і всередині країни.
Одним із наслідків глобалізації є переміщення виро?/p>