Механізм активізації трудової діяльності в умовах ринкової економіки
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
, створюючи доброзичливий клімат в ньому, формуючи доброзичливе ставлення адміністрації, почуття безпеки за виконувану роботу, забезпечуючи можливість самореалізації та задоволення в процесі праці.
У 60-х роках ідея “людських відносин” отримала своє подальше поширення на основі концепції "“трансформації капіталізму у державу загального благополуччя”. “створення народного ладу”. Ці концепції були направлені на активізацію людського фактора шляхом мобілізації розумових здібностей та особистих можливостей, подолання відчуження праці від капіталу і власності, підвищення ролі і значення інституту приватної власності на робочу силу; демократизацію економічного життя. Концепція “людських відносин” скерована у своїй сутності на подолання моделі “економічної людини” і розширення позаекономічних аспектів її діяльності.
Однак соціальна ефективність системи “людських відносин” у 70-х р.р. починає поступово втрачати свою привабливість як засіб трудової активізації. Вона виявилася безсилою подолати відчуження робітників від капіталу, управління, формувати внутрішнє спонукання до праці. У науці стали активно розробляти новий напрямок трудової мотивації, шукати шляхи помякшення протистояння робочих і підприємців шляхом “соціальної солідарності” і “партнерства”. Теоретичними основами розробки подібних підходів стали теорія Д.Макгрегора і “теорія мотиваційної гігієни” Ф.Герцберга.
Макгрегор висунув концепцію двох управлінських моделей теорії “Х” та теорії “У”. Відповідно до теорії “Х” філософія управління передбачає, що більшість людей негативно ставиться до праці і при будь-якій можливості старається уникнути роботи. Природній шлях заставити їх працювати це матеріальна виногорода. Але вона повинна доповнюватися заходами “позаекономічного” характеру.
Макгрегор запропонував іншу модель теорію “У”, основану на тому, що праця є таким самим природним для людини заняттям, як гра чи відпочинок. Робітники володіють достатніми теоретичними здібностями, перебірливістю, уявою. За певних умов ці якості можуть бути використані, щоб розвивати закладений у робітниках потенціал та реалізувати такі персональні цілі, як устремління до професійного зростання, саморозвитку, отримання соціального статусу тощо.
Теорія “соціальної гігієни”, створена американським психологом Ф.Герцбергом, була покликаною довести, що праця, яка приносить задоволення, сприяє психічному здоровю людини, і що існує два види факторів, що впливають на поведінку робітника і понижують духовне відчудження. Перший тип факторів характеризується тим, що їх відсутність викликає незадоволення робітників. До таких факторів належать: демократичний стиль керівництва, статус, чистота в цеху, умови праці, особисте життя тощо. Ці фактори повязані із зовнішнім середовищєм здійснення трудової діяльності. Навпаки, до другої групи факторів належать досягнення або виконання роботи, визнання чи оцінка праці, перевиконання, праця сама по собі, можливості зростання, відповідальність. Ці фактори повязані переважно з працею як такою, як діяльністю, з її змістом.
Герцберг стверджує, що коли робітники отримують можливість управляти собою, приймати виробничі рішення, несуть відповідальність за результати своєї діяльності, то вони працюють більш продуктивно. Що ж стосується заробітної плати, розрядів, контролю, статусу, то вони є лише необхідним фоном для їх активної трудової діяльності. Виходячи з цього, Герцберг обгрунтовує положення про необхідність збагачення праці, котре було сприйняте як один з найважливіших інструментів активізації трудової діяльності.1
Розглядаючи моделі економічної поведінки людини, не можна не торкнутися інституціоналізму, який, починаючи з 70-х років, набув великого впливу. Інституціоналізм не притримується методологічного індивідуалізму. Він тяжіє до функціональних відносин. Інституціоналізм на відміну від всіх інших напрямків економічної теорії відштовхується не від людської природи як данності, а намагається вивчити закономірності її формування та еволюції. Не зупиняючись на ранньому інституціоналізмі, відзначимо, що нові інституціоналісти (О.Уільямсон, Д.Нортон та ін.) не відмовляються від неокласичної моделі людини. Вони не протиставляють раціональної максимізації поведінки людини, визначеної інститутами, а, навпаки, відзначають існування її (людини) максимізацією корисності. Так, наприклад, О.Уільямсон пояснює існування різних економічних інститутів, використовуючи теорію трансакційних витрат.
У сучасній економіці всі дії субєктів передумовлені багаточисленими інститутами, які забезпечують нормативні рамки їх поведінки, придають ринковим відносинам рівень управління. Сьогодні ринкову економіку можна визначити як інституціональну, бо вона охоплена різного роду інститутами. Одні з них виступають в організаційно-правових формах, як акціонерні товариства, банкі, біржі, фірми тощо. Інші представляють собою способи, норми, правила взаємодії індивідів. Треті виступають у вигляді неформалізованих правил, звичаїв, звичок, які забезпечують стабільність в системі обмеженої приватної власності. Сьогодні можна визнати, що економіка не може розвиватися без інститутів, норм і правил, котрі встановлюються суспільством і визнаються всіма.
Заслугою нового інституціоналізму є те, що його представники розробили синтезуючу модель економічної поведінки людини, спираючись на теорії трансакційних витрат. Ця теорія описує люд?/p>