Механізм активізації трудової діяльності в умовах ринкової економіки
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
°льний механізм монетаристської економічної політики.
Не заперечуючи значимість моделей людини, розроблених соціологами, психологами, біосоціологами, необхідно відзначити їх спільний недолік. Він зводиться до недооцінки соціально-економічного аспекту праці і робочої сили, перебільшенню методологічного індивідуалізму, ігноруванню відмінностей між мотивацією найманого робітника і роботодавця, воззєднання праці і власності. Недоліком розглядуваних напрямків в дослідженні людського фактора була їх обмеженість рамками виробничого процесу і споживання. Питання формування людського фактора, його роль у перетворенні соціального середовища, зміни економічної поведінки, викликаної підвищенням рівня зрілості виробничо-економічного організму, посилення соціалізації та гуманізації економіки не знайшли достатнього відображення у розглядуваних моделях людини і концепціях трудової мотивації.
Багато цих та інших соціально-економічних явищ тією чи іншою мірою враховані в теорії “людського капіталу”, формування якої відбувалося наприкінці 50-х на початку 60-х років нинішнього століття. Виникнення концепції людського капіталу стало можливим завдяки публікаціям американських економістів Г.Беккера, Т.Шульца, М.Флетчера та інших. Поява цієї теорії передувала кардинальним змінам місця і ролі людини у розвитку економіки та суспільства. У останні десятиріччя перевага в конкурентній боротьбі вже не визначається розмірами країни, багатими природними ресурсами, могутністю фінансового капіталу. Сьогодні економічне зростання, суспільний прогрес вирішує рівень освіти, обсяг накопичених суспільством знань, професійний та інтелектуальний потенціал людини.
На сучасному етапі продуктивні сили реалізуються і відтворюються переважно у формі “людського капіталу”. Вкладення в нього виступають в якості капіталізованого накопичення. Використання цих вкладів визначає зростання доходів, розширення виробництва, підвищення їх соціальної віддачі на мікро- та макрорівні. Тепер “людський капітал” є адекватною формою вираження продуктивних сил людини і найнадійніший соціальний індикатор розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки.
“Людський капітал” представляє собою складне економічне та соціальне утворення. Це не тільки сукупність навичок, знань, здібностей, духовна стабільність та інтелектуальна мобільність людини, здатність збирати, аналізувати та використовувати все зростаючі потоки інформації, але й реалізація всіх активів “людського капіталу” у процесі трудової діяльності та вкладення у нього. Невідємним елементом “людського капіталу” є мотивації, які необхідні для того, щоб процес його відтворення здійснювався безперервно і в розширюваних масштабах.
Найважливішими складовими “людського капіталу” є освіта, виробничий досвід, особисті здібності людини тощо. “Інвестиції в школи, у створення знань і підвищення майстерності, - писав М.Флетчер, - дорівнюють інвестиціям у сільське господарство, в машинобудування і в нове будівництво. Вони служать збільшенню виробничого потенціалу економіки і збільшенню темпів економічного зростання… Підвищення освіти пояснює майже половину збільшення продуктивності праці”.1 Вивчення вкладу освіти в економічне зростання дозволило теоретикам “людського капіталу” зробити висновок про те, що внаслідок зміни соціальної природи суспільства під впливом технічного прогресу виникає і розвивається нова страта власників-володарів “людського капіталу”.2
Зростаючий рівень знань призвів до того, що класи стають “квазікорпоративною” формою, оскільки суспільство вже складається не з двох антагоністичних класів пролетаріату і буржуазії, а представляє собою гомогенні по відношенню до влади групи власників, із яких виокремлюється страта управлінців, яка визначає економічну роль, розподіляє роботи, зводячи частину суспільства разом. Головним питанням розвитку суспільства, у якому “зникає” власник у формальному смислі цього слова, постає проблема влади і управління. Так, для прикладу, А.Тоффлер у своїй книзі “Третя хвиля”, аналізуючи технічну залежність людини у виробничому процесі та важелі управління виробництвом, вважає, що центром системи господарства та її вершиною стали управляючі (їх називають “інтеграторами”). Вони контролюють суспільне виробництво на різних рівнях соціальної системи, помякшуючи негативні наслідки, що викликані як технічним прогресом, так і людським фактором. “Маркс в середині ХІХ століття думав,- пише Тоффлер,- що будь-який власник інструментів та технологій “засобів виробництва” буде контролювати суспільство. Він довів, що у разі, коли роботи взаємозвязані, робітники можуть руйнувати виробництво і захопити інструменти своїх господарів. Вони стануть власниками, вони визначатимуть правила. Гра історії обманула його очікування. Через зростаючу залежність виникла велика система важілевих нових груп тих, котрі управляють системою та інтегрують її. Як результат, ні власники, ні робітники не прийшли до влади і в капіталістичних, і в соціалістичних країнах. Це були інтегратори, які прийшли до вершин”.1
Просування на перший план людського капіталу в системі факторів виробництва визвало потребу доповнити традиційні показники систем економічного розвитку показниками, що характеризують рівень людського капіталу, якість життя людини. Так, нещодавно були запропоновані два інтегральні показники: ООН індекс гуманітарного розвитку, а Г.Далі і Дж.Кобб?/p>