Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
?езмінним, - він ускладнюється. Це знаходить відображення, по-перше, у розширенні економічної свободи та незалежності найманого працівника, підвищені його відповідальності за власний добробут та статус. По-друге, у посиленні інституціональних основ соціально-трудових відносин, перетворенні їх у обєкт жорсткого багатосубєктного регулювання. По-третє, у зростанні залежності розподілу кінцевих результатів від трудової діяльності, зусиль працівника. По-четверте, у посилюваному процесі перетворення праці в домінуючий фактор. Зі зростанням значимості власності на робочу силу закономірно послаблюється роль інших форм власності і, перш за все, капіталу. Вони поступово перетворюються у всезагальні зусилля здійснення праці всіх громадян, здатних до праці.
У дисертації відзначається, що в ринковому механізмі трудової мотивації високорозвинених країн найбільш концентрованого виразу набуло подолання відчуження працівника від праці та її результатів, від власності на засоби виробництва.
Економічні перетворення в Україні пішли шляхом відродження приватної власності на робочу силу і найманої праці, характерних для приватно-підприємницького типу економіки. Реформа не змогла утвердити інститут приватної власності на робочу силу, перетворити працю у головне джерело доходів і засіб забезпечення більш-менш нормального життєвого стандарту.
У дисертації обгрунтовується висновок про те, що доки ринкові перетворення не будуть орієнтованими на зміни зарплатостимулюючого блоку, всебічне прискорення інституту приватної власності на робочу силу у якості домінуючої форми власності, на подолання відчуження праці від власності на речові фактори виробництва, неможна очікувати бажаних результатів, активізації трудової діяльності.
Становлення працівника-власника направлене на подолання протиріччя між сягнулою високого рівня концентрацією власності на капітал та позбавленням основної маси працівників можливості отримувати і помножувати засоби капіталу, на послаблення виникаючої у звязку з цим соціальної нерівності в суспільстві.
Утвердження статусу власника дозволить, по-перше, робітникові отримувати дохід від застосовуваної ним індивідуальної праці, що враховується за кількістю і якістю; по-друге, як члену виробничого колективу привласнювати частину колективного доходу, який створюється на основі спільного продуктивного використання засобів виробництва та є співвимірним з його трудовим вкладом; по-третє, як члену суспільства привласнювати частину валового національного продукту, надавану йому у формі різноманітних виплат та пільг.
Такий порядок не ігнорує індивідуального інтересу працівника, а, навпаки, робить його домінуючим, органічно поєднуваним з колективним та загальним інтересами. Це сприяє розширенню спектру соціально-трудових відносин.
Прийнята у 1992 році програма приватизації фактично не сприяла процесові воззєднання праці і власності, розвиткові власності працівника, навпаки, вона сприяла поглибленю відчуження праці від її результатів та власності.
Приватизація, проголосивши формальне забезпечення кожного громадянина часткою власності, виявилася для більшості населення чисто символічною дією.
Головний недолік приватизації полягає у тому, що вона з самого початку не була орієнтованою на підвищення заінтересованості працівника краще працювати, на створення стимулів до більш продуктивної праці. Для цього, як показує світовий досвід, необхідно зруйнувати систему найманої праці і замінити її працею власників, які володіють незрівнянно більш високою і короткою, і віддаленою мотивацією.
Основою курсу ринкових перетворень повинне стати інституціональне забезпечення “священості” права власності на робочу силу і розвиток власності працівників. При цьому переваги ринкового господарювання найбільш повно розкриваються не тільки у певному інституціональному і соціокультурному середовищі, але й в умовах послідовного розвитку виробничої демократії. З подоланням найманої праці, утвердженням власності на здібності працівника як домінуючої форми власності виробнича демократія виконує роль цементуючого начала всіх складників механізму трудової діяльності.
Історичний досвід, концепції економічної людини і трудової мотивації показують, що демократія і трудова ініціатива це взаємодоповнювані, взаємозбагачуючі процеси. Розвиток виробничої демократії сприяє послабленню діяльного впливу результатів праці та зростанню значимості самої праці. Виробнича демократія розширяє спектр мотивації. Вона додає до традиційних мотивів (оплата праці, добробут, корисність, задоволення потреб) специфічні мотиви діючої особистості: потяг до самореалізації і суперництва, досягнення більшого контролю над зовнішніми обставинами, забезпечення душевного комфорту у процесі трудової діяльності та прийнятті економічних рішень.
У дисертації робиться висновок, що виробнича демократія як необхідна умова ініціювання трудової діяльності працівників підприємства більш послідовно розвивається за таких форм привласнення, як індивідуальне володіння, коли співвласниками виступають члени підприємства; кооперативне володіння, коли єдиним колективним власником є весь персонал підприємства; державна власність, яка не позбавляє господарсько-правової самостійності підприємств і права працівників на безпосередню участь в управлінні ними; суспільна власність, яка передбачає володіння працівниками активами свого пі?/p>