Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
°ктовки економічних інтересів, А.Смітом визначається введене ним тепер знамените поняття “економічна людина”. Суть “економічної людини” полягає в тому, що вона досягає своєї мети, якщо звертається до егоїзму інщих і “зуміє показати їм, що у їх власних інтересах зробити для неї те, чого вона вимагає від них. Всякий, хто пропонує іншому угоду будь-якого виду, пропонує зробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що тобі потрібно, - така суть всякої подібної пропозиції”.1
У Сміта “економічна людина” має мало спільного з реальними людьми. Вона розглядється як довершений егоїст, який знає все на світі і зосереджений виключно на накопиченні все більшого й більшого багатства. Для реалізації таких цілей Смітові знадобилася “невидима рука”, котра незалежно від волі та намірів “економічної людини” скеровує її і інших людей до найкращих результатів, вигоди та до більш високих цілей суспільства, ставлячи приватний інтерес понад суспільним.
Ідеі А.Сміта про “економічну людину” та “невидиму руку” на цілі сторіччя наперед визначили й наступну економічну політику багатьох держав, і напрямок наукового пошуку величезної армії вчених-економістів. Вони в значній мірі зберігають сенс й у сучасному неолібералізмі.
Відмінного погляду на природу людської діяльності притримувалася німецька історична школа політичної економії, котра склала сильну опозицію англійській класичній школі. В Німеччині сформувалась інша, не схожа до англійської, комбінація історичних та ідеологічних умов. Відстала економіка, наявність напівфеодальніх елементів, слабкий розвиток конкуренції, дрібні держави, сильні стани і цехові структури все це ніяк не сприяло швидкому й безконфліктному засвоєнню ідей А.Сміта. Реакції відторгнення допомогало й ідейне середовище, характерне для Германії того часу.2
Отож, представники німецької історичної школи /Б.Гільдебранд, К.Кніс та інші/ розглядали людину як істоту суспільну, як продукт цивілізації та історії. Крім егоїстичних та альтруїстських спонукань людей на їх дії певним чином впливає і середовище їх проживання. Що ж стосовується окремої людини, то Гільдебранд писав, “що людина як істота суспільна перш за все є продуктом цивілізації та історії і що її потреби, її освіта і її відношення до речових цінностей так само, як і до людей, ніколи не залишаються одними й тими ж, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченністю людства”.1
До егоїзму англійської класичної школи німецька історична школа додає ще два, значно більш благородних спонукання: “почуття спільності” і “почуття справедливості”. Історична школа стверждувала, що робітники можуть покращувати своє становище не поодинці, а спільно, відстоюючи свої загальні інтереси. При здійсненні загальної справи у них розвиваються вищі моральні спонуки, виникає здатність жертвувати своїм часом та випадковими інтересами в імя спільного добра.
Модель економічної людини історичної школи суттєво відрізняється від моделі людини класичної школи. Якщо “економічна людина” у класиків є хазяїном своїх намірів і дій, то людина історичної школи представляє з себе частину народу, підвладну зовнішнім впливам та дії багатьох факторів, що визначають цю частину. Така множинність мотивів, очевидно, не залишала місця для дії обєктивних економічних законів. Економічна діяльність, що складала частину економічного життя, була обмеженою відповідно до поглядів історичної школи законами, мораллю даного суспільства. Саме тому К.Маркс “охрестив” праці історичної школи “могилою політичної економії”.1
Представники історичної школи вважали, що першочергова роль належить не індивідууму, а суспільству, яке володіє владою над індивідом. М.Вебер та інші представники історичної школи розглядали суспільство як обумовлену соціальними закономірностями сукупність автономних індивідів.
Наступний етап у розвитку моделі економічної людини повязаний з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. На формування концепції людини К.Маркса подали великий вплив ідеї Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха. У Фейєрбаха людина не тільки і не стільки мислячий субєкт, скільки матеріальна істота, що має біологічну природу. Але в цю природу Фейєрбах включив потяг до щастя, яке не досягнути наодинці, без іншої людини, а тому виходить за рамки егоїзму і веде до єднання всього людського роду. У Гегеля людина це перш за все втілення світового духу, який тільки через людину мислячого субєкта одержує волю та свідомість. Активна діяльність людини проглядалась Гегелем насамперед у пізнанні абсолютної ідеї. Чим глибше усвідомлює людина цю логіку, тим вільнішою вона стає. Погляди Фейєрбаха і Гегеля у переосмисленому вигляді лягли в основу концепції людини К.Маркса.
У марксистській економічній теорії людина розглядається як субєкт суспільного виробництва, як головна продуктивна сила і одночасно як обєкт, самоціль суспільного розвитку. К.Маркс досліджує проблему людини не в абстрактно-логічному плані, а головним чином, з позиції реальної участі основних дійових осіб в суспільному виробництві. На відміну від представників інших шкіл Маркс доводив, що формування і розвиток як людини, так і людського суспільства, відбувається перш за все у процесі виробництва. Саме діяльна сторона, здатність змінювати свою власну природу, а не споживання, у К.Маркса виходить на передній план. Економічний субєкт, за Марксом, детермінований усією системою суспільного виробництва. Розкриваючи сутні