Методика підготовки борців до змагань
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?остей організму.
Акцент у підготовці змістився на інтенсивність. Про цьому дуже точно сказав відомий фахівець з легкої атлетики Тоні Нетт: "Убиває не дистанція, а темп". Сам по собі обсяг формує лише першу, базову, ступінь підготовки, після чого потрібно використання тренувальних режимів, близьких по інтенсивності і структурі засобів до змагальної діяльності. Інтенсифікація підготовки відбулася не тільки в боротьбі, але й в інших видах спорту.
До кінця 80-х років у теорії спортивної боротьби нагромадилася настільки велика кількість фактичного матеріалу, що осмислити його без застосування методів теорії керування виявилося нерозвязною задачею. Тому на кафедрі боротьби ГЦОЛІФК під керівництвом Г. С. Туманяна й у відділі спортивних єдиноборств ВНІІФК. під керівництвом А. А. Новикова почалися інтенсивні розробки питань навчання і тренування з використанням сучасних методів, а також створення діагностичних комплексів і тренажерних стендів, що дозволяють оцінити основні сторони підготовленості борців у процесі змагальної і тренувальної діяльності. Особливо пильна увага зверталася на оцінку адаптаційних резервів ведучих борців при підготовці до відповідальних змагань і розробку модельних характеристик підготовленості з метою своєчасної корекції тренувального процесу.
Це дозволило переглянути окремі положення теорії і методики тренування в звязку з інтенсифікацією змагальної діяльності. Більшість фахівців прийшли до висновку про необхідність розробки системи управління підготовкою висококваліфікованих борців. Основою розроблювальної системи є усунення неузгодженостей між модельними показниками і поточними характеристиками на рівні змазань, різних сторін підготовленості і психофізіологічного стану. Були зроблені лише перші кроки в створенні трирівневої функціональної системи керування [12, 8].
Можна припустити, що формування стилю боротьби, на основі генетично обумовленої схильності до розвитку окремих фізичних якостей і функціональних можливостей, дозволить спрямовано впливати на учбово-тренувальний процес.
Саме розвиток ведучих якостей робить спортсмена яскравою особистістю в спорті. Тому необхідно прагнути до індивідуалізації підготовки юних борців уже на 2 3 -му році навчання, розділяючи їх по схильності до згасання активності суперника за допомогою техніки, швидкісно-вольових якостей чи темпу. Це дозволяє вибірково впливати на окремі сторони підготовленості таким чином, щоб поряд з "школою" забезпечити формування стилю боротьби, який найбільш відповідає здібностям спортсмена. В ідеальному випадку результатом такої підготовки може бути формування борців, що сполучать ефективну і різноманітну техніку з високим рівнем витривалості.
При переході в групу юніорів індивідуалізація підготовки повинна проводитися ще більш цілеспрямовано, тому що навязування навіть дуже обдарованому спортсмену стилю певного виду діяльності, не властивого його схильності, приводить до виховання пересічного борця, не здатного до високих досягнень.
У фізичній підготовці борців вищих розрядів в останні роки все більша увага приділяється удосконалюванню швидкісно-силових якостей і спеціальної витривалості. При цьому ведуча роль належить спеціально підготовчим вправам і засобам власне боротьби, серед яких виділяються тренувальні сутички різного характеру. На етапах передзмагальної підготовки загально розвиваючі засоби використовуються переважно з метою переключення й активного відпочинку, практично втрачаючи розвиваючий характер. Їхнє значення достатнє велике лише на підготовчому періоді й у тренуванні юних борців.
Розробка тренажерів, що дозволяють удосконалювати ведучі ланки улюблених прийомів, що визначають результативність спортсмена в турнірі, у боротьбі почата відносно недавно. Але вже перші результати, отримані на тренажері конструкції В. А. Мороза, показують їх велику перспективність. Подібні установки дозволяють сполучати швидкісно-силову підготовку з розвитком силової витривалості в специфічних умовах. Тим самим досягнутий рівень швидкісно-силової підготовленості найбільш повно реалізується при проведенні прийомів, чого неможливо домогтися при використанні традиційних вправ зі штангою і гирями.
На початку 80-х років у теорії спортивного тренування були переосмислені багато положень, що вважалися раніше непорушними. Установлено, що традиційний підхід до виборчого розвитку окремих якостей у висококваліфікованих спортсменів засобами загальнофізичної підготовки зручний лише для теоретичного аналізу. На практиці тренери зіткнулися з великими труднощами при реалізації досягнутого приросту швидкості, сили чи витривалості в специфічних умовах. Так, після 23-місячні підготовки з обтяженнями метальникам був потрібно тривалий час, щоб поліпшити результати у вправах.
Вивчення цих факторів дозволило прийти до наступного висновку: чим вище рівень підготовленості спортсменів, тим більше спеціалізованою повинна бути їхня підготовка. При цьому в окремих випадках прогрес у видах спорту, що вимагають високої витривалості, залежить від швидкісно-силової підготовленості. Було встановлено, що рівень максимального споживання кисню (МСК) у найсильніших бігунів 30-х років і сучасних спортсменів відрізняється незначно, у той час як результати в сучасних бігунів незрівнянно вищі.
Аналіз підготовки видатних спортсменів світу дозволив зробити висновок, що на визначеному етапі роботи