Методика опрацювання прикметника у початкових класах
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?ться на предметні, означальні (власне ознака, процесуальність і ознака ознаки) та числові. Окремою ознакою на рівні семантики можна вважати також еквівалентність, тобто здатність слів виступати семантичними репрезентантами цілого підкласу (див. займенник).
Сукупність ознак морфологічного, синтаксичного і лексико-грама-тичного рівнів дає змогу виділити широкі класи слів [47, 31-32]:
І. Змінні повнозначні мають парадигму відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться з поняттями (брат, читання, веселий, вік, три, вчений, третій, ходити).
Всередині цього класу слів за рядом інших ознак (наявність певних граматичних категорій, здатність узгоджуватися з іншими словами, вираження понять предметності, ознаки, кількості чи здатність виступати їх репрезентантом) виділяються окремі підкласи, які прийнято називати змінними повнозначними частинами мови. Це насамперед іменник (брат, читання, ходіння) підводиться під категорії роду, числа й відмінка; має здатність граматично поєднуватися зі словами в реченні як способом узгодження, так і іншими способами; означає предметність.
II. Незмінні повнозначні переважно не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться безпосередньо з поняттями.
III. Незмінні неповнозначні не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слів.
При характеристиці повнозначних частин мови взято до уваги їх узагальнене лексичне значення. Воно є результатом абстрагування від конкретних лексичних значень повнозначного слова. Таким узагальненим лексичним значенням для іменників є предметність.
Граматична категорія іменника як узагальнене лексико-граматичне поняття виявляється через підпорядковані йому видові часткові граматичні поняття у відповідних системах граматичних форм окремих частин мови.
Частини мови обєднуються і розмежовуються відповідно до властивих їм комплексів граматичних категорій. У сфері частин мови граматичні категорії поєднуються і переплітаються із словотворчими категоріями; цей “взаємозвязок формування і словотворення з категоріями частин мови, природно, зближує і самі процеси формування і словотворення”. Граматичні категорії в цілому мають вищий ступінь абстрактності, ніж словотворчі категорії. Комплекси граматичних категорій у межах частин мови не однакові. Певним частинам мови властиві відповідні граматичні категорії. Є граматичні категорії, що властиві двом, чи більше частинам мови. Наприклад, рід, число, відмінок категорії насамперед іменні [46, 65-66].
Частини мови як класи слів виразно відображають складну взаємодію лексики і граматики. Постійна спрямованість граматики на лексику, яка, з одного боку, свідчить про семантичне підґрунтя формування граматичних категорій і, з другого боку, розкриває закономірності граматичної спеціалізації кожного слова, уможливлює функціонування мови і її взаємоповязаних ярусів у процесі мовленнєвої реалізації.
Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови іменник, дієслово, прикметник і прислівник. На думку О. М. Пєшковського, Є. Куриловича, Ч. Фріза, Л. Теньєра та ін. саме ці частини мови виступають як незаперечні [35]. Зокрема, О. М. Пєшковский вважав іменник, прикметник, дієслово і прислівник основними частинами мови та основними граматичними категоріями, оскільки вони існують у всіх мовах, незалежно від різноманітності мовних засобів їх вираження, і скрізь вони є категоріями, що зумовлюють ycі інші категорії. Є. Курилович, виділяючи також чотири кардинальні частини мови, відзначав, що слова мають первинну синтаксичну функцію залежно від їх лексичного значення (іменник: підмет; прикметник: означення до іменника; дієслово: присудок; прислівник: означення до дієслова) і що всяке вживання їх в іншій синтаксичній функції, відмінній від первинної, є з формального погляду мотивованим вживанням. Він підкреслював, що первинні синтаксичні функції випливають з лексичних значень частин мови і являють собою транспозицію цих значень.
Л. Теньєр досить детально обґрунтував принципи виділення чотирьох частин мови іменника, дієслова, прикметника і прислівника. Усі слова певної мови поділяються за Л. Теньєром на повні і пусті слова, поміж яких тільки повні слова характеризуються тим або іншим категоріальним значенням. Значення субстанції є категоріальним значенням іменника, процес категоріальним значенням дієслова, атрибут субстанції категоріальним значенням прикметника, атрибут процесу категоріальним значенням прислівника. На принципах чотирикомпонентної системи ґрунтуються частини мови, виділені О. П. Суником. Він вважає справжніми частинами мови тільки іменник, дієслово, прикметник і прислівник відповідно до їх загальнограматичних значень. Усі інші розряди слів виділяються за іншими ознаками, а отже, на думку О. П. Суника, не можуть вважатися частинами мови [1, 62].
Загальнограматичні значення виступають як лінгвістичні універсалії на противагу наборам граматичних значень типу роду, числа, відмінка, часу тощо, що виявляють специфічний для кожної мови характер. У звязку з цим О. П. Суник не надає істотного значення синтаксичним функціям частин мови та їх морфологічному оформленню. До чотирикомпонентної системи частин мови схиляються також М. В. Панов, М. Комарек, Я. Ко