Методика використання ігор у процесі образотворчої діяльності учнів
Информация - Педагогика
Другие материалы по предмету Педагогика
?ого основні частини не виділені, і дитина не розуміє ні форми кожної частини, ні її просторового відношення до інших частин і всієї фігури в цілому. Про це свідчать й інші факти. Так, якщо дитину на стадії схеми попросити критично розглянути свій малюнок і запитати, наприклад: Хіба бувають у людини два носи? або На чому тримається голова в людини? Як вона повертається направо і наліво? дитина дуже швидко виправляє свій малюнок. Вона помічає помилку у власному зображенні або пропущені частини: шию, руки, вуха; закреслює зайві носи, пальці на руках тощо.
В образотворчій діяльності будь-якої людини істотне значення має ступінь оволодіння нею умінням спостерігати і малювати. З.М.Богуславська спеціально вивчала питання про співвідношення сприймання і зображення геометричної і предметної форми дітьми молодшого шкільного віку. Дослідження підтвердило висновок, що намічені стадії зображення зумовлені не віковими особливостями дітей, а безпосередньо залежать від того, чи навчили дітей спостерігати і правильно зображати. Її дослідження показало:
а) процес навчання дає дуже різні результати залежно від того методу, який використовує педагог. Навчання дитини попередньо обслідувати форму предмета і його побудову дає помітніші зрушення в розвитку зображення, ніж одноманітне вправляння у відтворенні готових графічних чи образних схем;
б) значно кращі малюнки дітей, якщо в них формуються не одиничні, а узагальнені уявлення про предмети, їх форми;
в) основна причина різкої розбіжності наявних у дітей уявлень про обєкти з їх зображеннями відсутність необхідних зорово-рухових звязків [8].
Навчання вміння виділяти частини цілого, знаходити місцеположення кожної з них (аналіз) і бачити їх взаємовідношення перша умова підвищення якості малюнків дітей. Не менше значення має навчання зображати: розміщувати предмети на площині аркуша паперу, визначати пропорції у масштабі, зображати предмети в їх взаємовідношеннях, у перспективі, обємні фігури на площині. Без спеціального навчання зображати навіть учні середніх класів припускаються помилок.
Спостерігаючи за розвитком образотворчої діяльності у молодшому шкільному віці, вчені виявляють ще чіткіше, ніж у дітей раннього віку, складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності. Спірним є питання про те, на що спирається дитина, відображаючи предмет: на його цілісне зображення в натурі чи в памяті чи на впізнавання окремих частин. Дослідження показують, що й тут не має однозначної відповіді. З одного бо ку, у відтворенні цілого незнайомого предмета дитина передає лише своє загальне враження від цілого: щось діряве (решітка) або таке, що коле (конус). Перебуваючи під владою цілого, діти наче не вміють виділяти складові його частини. На цю владу цілого звертають увагу й багато інших авторів, що вивчали дитячі малюнки. Вони пояснюють такі факти нібито нездатністю дитини у молодшому шкільному віці до пізнавальної аналітичної діяльності, бо в неї надто яскраво виражена емоційність.
Проте подальші дослідження даної проблеми доводять абсолютно інше: діти не лише вміють виділяти певну характерну ознаку, а й спираються на неї, упізнаючи цілий предмет. Наприклад, усі предмети і навіть безформні грудочки глини з витягнутими носиками діти 6 років називали гусятками. Позначене пункти ром зображення дзьоба в початому малюнку давало змогу цим дітям впізнати птаха. Обмацавши чоловічий годинник у мішечку, молодші школярі правильно називали предмет. Як розпізнавальну ознаку (Як ти взнав?) вони виділяли звичайно стовпчик з коліщатком (завод у годинника старого зразка), тобто спиралися на одну з час тин предмета. Проте, вибираючи потім серед розкладених на сто лі предметів такий самий, переважна більшість школярів називала не плоский круглий компас, що відповідав своєю величиною і формою зразку, а металевий кубічної форми будильник. Це також годинник, хоч він не тільки інший за формою, а й не має саме тієї деталі, за якою дитина розпізнавала годинник [9]. У цьому факті чітко виступає відношення в сприйманні цілого та його частин. Коли пізнають частини, зявляється образ цілого предмета з його назвою (годинник). За тим дитина вибирає серед усіх запропонованих їй предметів саме годинник, причому окремі частини предмета, навіть його форма, втрачають своє сигнальне значення. Це свідчить про неправомірність альтернативної постановки питання: ціле чи частина є опорою для сприймання дитиною предмета. Його розвязують по-різному, залежно від того, який предмет сприймає дитина: знайомий чи не знайомий, яку частину виділяє для його пізнавання: характерну (хобот у слона) чи неспецифічну для даного обєкта.
У сучасній школі рівень викладання образотворчого мистецтва не є достатнім. Урок, в основ ному, складається з двох частин: вступної бесіди і практичної роботи. Такі уроки не можуть принести дітям радість творчості. Проте доведено, що уроки образотворчого мистецтва заключають у собі невичерпні можливості для всебічного роз витку молодшого школяра. Зустрічі з мистецтвом на кожному уроці, навчання дітей баченню прекрасного у житті й мистецтві, активна творча діяльність кожного з учнів, радість за зроблене на уроці ось головні риси, які відрізняють навчально-виховний процес на уроках образотворчого мистецтва [3].
Уроки образотворчого мистецтва не можуть бути нецікавими для дітей. На кожному уроці вчитель разом з дітьми заново переж?/p>