Методи психофізіологічних досліджень
Контрольная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие контрольные работы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
План:
1. Методи психофізіологічних досліджень
2. Метод електроенцефалографії
3. Магнітоенцефалографія
4. Метод викликаних потенціалів
5. Метод топографічного зонування
6. Метод компютерної томографії
7. Метод шкірно-гальванічної реакції (ШГР)
8. Методи оцінки функціонування серцево-судинної системи
9. Показники роботи серцево-судинної системи
11. Показники активності дихальної системи
12. Реакції очей
Список використаної літератури
Психофізіологія розділ психології, присвячений вивченню ролі біологічних факторів, у тому числі властивостей нервової системи, у реалізації психічної діяльності. Залежно від дослідницької області виділяють психофізіологію відчуттів, мовлення і мислення, емоцій, уваги, довільних дій, диференціальну психофізіологію.
1. Методи психофізіологічних досліджень комплекс методів, які використовуються для вивчення фізіологічного забезпечення психічних процесів. Одним з перших методів оцінки ролі різних структур мозку в організації поводження зявилися методи ушкодження або видалення ділянок мозку за допомогою хірургічних, хімічних і температурних впливів і методи електричної стимуляції певних відділів мозку. В експериментальних дослідженнях у цей час широко використовується метод реєстрації електричної активності окремих нейронів або мозкових структур. У сучасній психофізіології для вивчення фізіологічного забезпечення психічних процесів використовуються прямі методи вивчення нейрофізіологічних основ психічної діяльності й непрямі вивчення функціонального стану організму в процесі реалізації психічної діяльності.
До прямих методів відносяться:
- Реєстрація електроенцефалограми (ЕЕГ). (Метод електроенцефалографії).
- Реєстрація викликаних потенціалів (ВП). (Метод викликаних потенціалів).
- Топографічне зонування (brain mapping). (Метод топографічного зонування).
- Позитронно-емісійна томографія. (Метод компютерної томографії).
- Ядерно-магнітний резонансний метод. (Метод компютерної томографії).
Методи непрямої реєстрації неспецифічних змін функціонального стану центральної нервової системи:
- Шкірно-гальванічна реакція (ШГР). (Метод шкірно-гальванічної реакції).
- Плетизмографія. (Методи оцінки функціонального стану серцево-судинної системи).
- Кліренсні методи. (Методи оцінки функціонального стану серцево-судинної системи).
2. Метод електроенцефалографії метод реєстрації електроенцефалограми (ЕЕГ) сумарної електричної активності, що відводиться з поверхні голови.
Методелектроенцефалогріфії розглядається як найпоширеніший і адекватний для вивчення нейрофізіологічних основ психічної діяльності. Багатоканальний запис ЕЕГ дозволяє одночасно реєструвати електричну активність багатьох функціонально різних областей кори. ЕЕГ фіксується за допомогою спеціальних електродів (частіше срібних), які фіксуються на поверхні черепа шоломом або кріпляться пастою, яка склеює. Оскільки ЕЕГ відображає різницю потенціалів між двома крапками, для зясування активності окремих коркових областей використовують індиферентний електрод, поміщений найчастіше на мочці вуха. Це так зване монополярне відведення. Поряд із цим аналізується різниця потенціалів між двома активними крапками (біполярне відведення). Незалежно від способу реєстрації в ЕЕГ виділяються наступні типи ритмічних коливань: дельта-ритм нижче 3,5 Гц; тета-ритм 4-7,5 Гц; альфа ритм 8-13,5 Гц (це основний ритм ЕЕГ, переважно виражений у каудальних відділах кори потиличний і тімяний); бета-ритм вище 14 Гц; гамма-коливання вище 35 Гц.
Ці ритми різняться не тільки за своїми частотними, але й функціональними характеристикам. Їхня амплітуда, топографія, співвідношення є важливою діагностичною ознакою й критерієм функціонального стану різних областей кори при реалізації психічної діяльності.
Аналіз ЕЕГ здійснюється як візуально, так за допомогою ЕОМ. На ЕОМ оцінюються параметри окремих ритмічних компонентів ЕЕГ, їхній спектр щільності потужності (СЩП) і функція когерентності (КОГ).
Клінічний метод вивчення ЕЕГ.
Візуальної (клінічний) аналіз ЭЭГ використовується, як правило, у діагностичних цілях. Електрофізіолог, опираючись на певні способи такого аналізу ЕЕГ, вирішує наступні питання: чи відповідає ЕЕГ загальноприйнятим стандартам норми; якщо ні, то яка ступінь відхилення від норми, чи виявляються в пацієнта ознаки осередкової поразки мозку і яка локалізація вогнища поразки. Клінічний аналіз ЕЕГ завжди строго індивідуальний і носить переважно якісний характер. Незважаючи на те, що існують загальноприйняті в клініці прийоми опису ЕЕГ, клінічна інтерпретація ЕЕГ більшою мірою залежить від досвіду електрофізіолога, його вміння "читати" електроенцефалограму, виділяючи в ній сховані й нерідко дуже варіативні патологічні ознаки.
Треба, однак, підкреслити, що в широкій клінічній практиці грубі макроосередковані порушення або інші чітко виражені форми патології ЕЕГ зустрічаються рідко. Найчастіше (70-80% випадків) спостерігаються дифузійні зміни біоелектричної активності мозку із симптоматикою, що важко піддається формальному опису. Тим часом саме ця симптоматика може становити особливий інтерес для аналізу того контингенту випробуваних, які входять у групу так званої "малої" психіатрії станів, що граничать між "хорощою" нормою і явною патологією. Саме із цієї причини зар?/p>