Методи психофізіологічних досліджень
Контрольная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие контрольные работы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
егенів.
Основний руховий апарат цієї системи становлять міжреберні мязи, діафрагма й мязи живота. Повітря, що надходить у легені під час вдиху, постачає кров, що протікає по легеневих капілярах, киснем. Одночасно із крові виходять двоокис вуглецю й інші шкідливі продукти метаболізму, які виводяться назовні при видиху. Між інтенсивністю мязової роботи, чиненої людиною, і споживанням кисню існує проста лінійна залежність.
У психофізіологічних експериментах у цей час подих реєструється відносно рідко, головними чином для того, щоб контролювати артефакти.
Для виміру інтенсивності (амплітуди й частоти) подиху використовують спеціальний прилад пневмограф.Цей метод забезпечує гарний запис змін частоти й амплітуди подиху. По такому записі легко аналізувати число вдихів у хвилину, а також амплітуду дихальних рухів у різних умовах. Можна сказати, що подих це один з недостатньо оцінених факторів у психофізіологічних дослідженнях.
12. Реакції очей
Для психофізіолога найбільший інтерес представляють три категорії очних реакцій: звуження й розширення зіниці, миготіння й очні рухи.
Пупиллометрія метод вивчення зіничних реакцій. Зіниця отвір у райдужній оболонці, через яке світло попадає на сітківку. Діаметр зіниці людини може мінятися в межах від 1,5 до 9 мм. Величина зіниці істотно коливається залежно від кількості світла, що падає на око: на світлі зіниця звужується, у темряві розширюється. Поряд із цим, розмір зіниці істотно змінюється, якщо випробуваний реагує на вплив емоційно. У звязку із цим пупиллометрія використовується для вивчення субєктивного відношення людей до тих або інших зовнішніх подразників.
Діаметр зіниці можна вимірювати шляхом простого фотографування ока в ході обстеження або ж за допомогою спеціальних устроїв, що перетворюють величину зіниці в постійно, що варіює рівень, потенціалу, який реєструється на поліграфі.
Миготіння (моргання) періодичне змикання повік. Тривалість одного миготіння приблизно 0,35 с. Середня частота миготіння становить 7,5 у хвилину й може варіювати в межах від 1 до 46 у хвилину. Миготіння виконує різні функції в забезпеченні життєдіяльності ока. Однак для психофізіолога істотно, що частота миготіння змінюється залежно від психічного стану людини.
Рух очей широко досліджуються в психології й психофізіології. Це різноманітні по функціям, механізму й біомеханіці обертання ока в орбітах. Існують різні типи очних рухів, що виконують різні функції. Однак найбільш важлива серед них функція рухів ока полягає в тому, щоб підтримувати зображення, що цікавить людину, у центрі сітківки, де найвища гострота зору.
Електроокулографія метод реєстрації руху ока, заснований на графічній реєстрації зміни електричного потенціалу сітківки й очних мязів. У людини передній полюс ока електрично позитивний, а задній негативний, тому існує різниця потенціалів між дном ока й роговицею, яку можна виміряти. При повороті ока положення полюсів міняється, різниця потенціалів, яка виникає при цьому характеризує напрямок, амплітуду й швидкість руху ока. Це зміна, зареєстрована графічно, зветься електроокулограмма. Однак мікрорухи очей за допомогою цього методу не реєструються, для їхньої реєстрації розроблені інші прийоми.
Наведені вище матеріали свідчать про велику розмаїтість і різнорівневість психофізіологічних методів. У сферу компетентності психофізіолога входить багато чого, починаючи від динаміки нейрональної активності в глибоких структурах мозку до локального кровотока в пальці руки. Закономірно виникає питання, яким чином обєднати настільки різні по способах одержання й утримуванню показники в логічно несуперечливу систему. Рішення його, однак, упирається у відсутність єдиної загальноприйнятої психофізіологічної теорії.
Психофізіологія, що народилася як експериментальна галузь психології, у значній мірі залишається такою і донині, компенсуючи недосконалість теоретичного фундаменту різноманіттям і витонченістю методичного арсеналу. Багатство цього арсеналу велике, його ресурси й перспективи представляються невичерпними. Стрімке зростання нових технологій неминуче розширить можливості проникненню в таємниці людської тілесності. Воно приведе до створення нових обробних устроїв, здатних формалізувати складну систему залежності змінних величин, використовуваних в обєктивних фізіологічних показниках, закономірно повязаних із психічною діяльністю людини. Незалежно від того, чи будуть нові рішення результатом подальшого розвитку електронно-обчислювальної техніки, евристичних моделей або інших, ще невідомих нам способів пізнання, розвиток науки в наш час передбачає корінне перетворення психофізіологічного мислення й методів роботи
Список використаної літератури:
- Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. М.: Медицина, 1975;
- Буреш Я., Бурешова О., Хьюстон Д.П. Методики и основные эксперименты по изучению мозга и поведения. М.: Высшая школа, 1991;
- Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и по физиологии активности. М.: Медицина, 1966;
- Горго Ю.П., Чайченко Г.М. Основи психофізіології: Навч. посібник. Херсон: Персей, 2002. 248с.;
- Гнездицкий В.В. Вызванные потенциалы мозга в клинической практике. Таганрог: ТГТУ, 1997;
- Данилова Н.Н. Психофизиология. М.: Аспект Пресс, 2002. 373 с.;
- Дубровский Д.И. Психика и мозг: результаты и перспективы исследований // П