Методи прийняття рішень у сфері управління нематеріальних активів
Курсовой проект - Менеджмент
Другие курсовые по предмету Менеджмент
ьними активами розуміються довгострокові вкладення в придбання обєктів промислової й інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, помешкань) або користування ними, права власності на квартири, а також інші аналогічні майнові права, що є обєктом права власності конкретного підприємства і приносять прибуток [6].
Неважко зауважити, що усі з вищенаведених визначень мають серйозні хиби, але, загалом, сумарно можуть дати деяке цілком прийнятне “усереднене” тлумачення сутності нематеріальних активів. Так, наприклад, визначення 2 і 4 обмежують склад нематеріальних активів тільки придбанням, забуваючи про можливість одержувати такі обєкти, як вклад у статутний фонд, і створювати їх “господарським способом”; друге визначення ставить до того ж іще одну немаловажну умову: “...приносять прибуток ”.
Незрозумілим залишається і самий термін “ промислова власність ”. Такий вид власності не передбачений ні Цивільним кодексом України, ні Законом України “Про власність” [1]. В останньому згадуються тільки промислові зразки як різновид інтелектуальної власності: “Обєктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці” (ст.41).
Хибою третього визначення є занадто “широке” трактування: “...інші обєкти права власності і користування”, а визначення 1, навпроти, “страждає” зайвою лаконічністю, тому що в “інші аналогічні права” явно не вписуються торгові патенти, ліцензії та інші акти дозвільного характеру, що не є обєктами інтелектуальної власності.
Деяке удосконалення одержало визначення нематеріальних активів у новій редакції Закону України “Про оподатковування прибутку підприємств”, в якому промислова власність розглядається вже як різновид інтелектуальної, що, безумовно, більш логічно, ніж їх “рівноправність” у старій редакції Закону. Найбільш коректним було б визначення, у якому нематеріальні активи ототожнювалися б не з “вартістю”, “вкладеннями” або “вартістю прав”, а з обєктом права власності.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 8 “Нематеріальні активи” [21] дає таке визначення нематеріальних активів: нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Отже, з погляду автора, нематеріальні активи - це обєкти права інтелектуальної і промислової власності, та права користування будівлями, спорудами, помешканнями, природними ресурсами, іншими майновими правами, а також немайновими правами, повязаними із дозвільною системою, з правом на використання економічних, організаційних і інших переваг.
Не зараховуються до складу нематеріальних активів вкладення в придбання обєктів промислової та інтелектуальної власності, майнових прав, програмних продуктів з метою подальшого їх продажу.
Приєднання України до Всесвітньої організації інтелектуальної власності привело до ринкового зєднання двох самостійних систем промислової власності та авторських прав в одну систему інтелектуальної власності (рис. 1.1). В умовах переходу України до ринкових відносин проблема інтелектуальної власності, розвитку інтелектуально-інформаційного ринку викликає величезний інтерес. Він обумовлений у першу чергу тим, що продукт інтелектуальної праці повинен приносити великий прибуток. Інтелектуальна власність необхідна для України, оскільки рівень розвитку інтелектуальної власності і її реалізації визначає перехід до якісно нового типу економічного розвитку.
Незважаючи на солідні досягнення інтелектуальної праці в цілому, на творчу діяльність багатомільйонної інтелігенції, наявність значного арсеналу інтелектуальних продуктів і інтелектуального потенціалу, на Україні спостерігається інтелектуальна криза. В її основі - антагонізми суспільства і протиріччя між світовим рівнем суспільного поділу інтелектуальної праці і низьким рівнем його виконання, масовим виробництвом інтелектуальної продукції і обмеженим попитом на неї, командним управлінням і необхідністю інтелектуалізації сучасної державної політики.
На ринку інтелектуальної власності, сформованому в Україні, виникнула достатньо парадоксальна ситуація ринкового дисбалансу, коли є пропозиція, хоча вона і скорочується, і майже відсутній попит на інтелектуальні продукти і послуги. Закономірністю стала незацікавленість фірм (підприємств) у вкладенні коштів в інтелектуальну діяльність. Це призводить до скорочення пропозиції на інтелектуальні продукти, і якщо вони не мають високої цінності для вітчизняних виробників, то переміщаються за рубіж. Не секрет, що зараз кожний четвертий винахідник України реєструє свою раціоналізацію в Росії.
Акту?/p>