Марко Кропивницький - видатний діяч українського театру
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
Міністерство освіти України
РЕФЕРАТ
з української літератури на тему:
"Марко Кропивницький видатний діяч українського театру"
учениці 10-А класу
ЗОШ 1-3 ст. №4
Мукановської Людмили
м. Словянськ
2007
З імям талановитого драматурга і актора, режисера і організатора театральної справи тісно повязана історія українського театру другої половини ХІХ та початку ХХ століть. Бути відданим народові Кропивницький учився у Тараса Шевченко, палку любов до Кобзаря він проніс через усе своє життя, - і тоді, коли ще підлітком читав гнівні рядки поета сільській молоді на їх прохання, і тоді, коли тягар сімдесяти років невпинно нагадував про себе, він відомий драматург і неперевершений популярний актор востаннє декламував перед киянами Шевченків "Холодний яр".
Народився М.Л. Кропивницький 25 квітня (7 травня) 1840 року в селі Бежбайраки Єлисаветградського повіту (тепер село Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області) в родині управителя поміщицького маєтку. Хлопчикові було лише пять років, коли мати покинула сімю, і він залишився без материнського догляду й ласки, яких потребував як і кожна маленька дитина, а особливо він допитливий і вразливий. З того часу починається тяжка пора поневірянь, про яку він докладно розповів в автобіографії, написавши її вже на схилі літ.
Спершу він виховувався в приватній школі дрібного шляхтича Рудковського, згадка про якого викликала тільки смуток і гіркоту спогадів про дитинство і ранню юність. "Єзуїт з нас, своїх учнів, надумав робити спартанців, він такий був жорстокий, суворий, що канчук його завжди гуляв по чиїй-небудь з наших спин. Крім уроків ми повинні були виконувати і домашні роботи, як-от: полоти город, поливати зелень, стерегти по черзі сад, ганяти худобу на водопій і т.п.", - так написав М.Л. Кропивницький у листі до А.В. Маркович.
Через деякий час хлопчик потрапляє в дім князів Кантакузен, де в той час перебував на службі його батько, а потім до якогось генерала, де намагалися зробити з нього такого собі слухняного козачка. Від генеральської "ласки" він не раз рятувався у кріпачки-корівниці і кучера Тимофія, про яких на все життя зберіг світлі спомини. Хоча й вразливий, але непокірний і гордий, Марко втік від генерала так само, як раніше від жорстокого шляхтича. Не став терпіти знущань і в домі офіцера Бракера в Єлисаветграді, де з нього пробували зробити щось на зразок помічника денщика. Врешті батько забирає його і влаштовує в Бобринецьке повітове училище. Тут Марко влаштовується жити у бабусі, в якої вперше після довгої розлуки зустрівся з матірю.
Але через три роки Кропивницький знову в мандрах: спершу він вдруге потрапляє до князів Кантакузен, а через деякий час у село Новокрасне до священика Нестеровського, де знову йому доводиться тяжко працювати: він і дзвонар, і Псалтир читає по померлих, і воду возить, і коней доглядає. У цьому ж селі був великий етапний пункт. У листі до А.В. Маркович він писав: "Тут я бачив серед каторжників, які йшли в заслання і були скуті і в ножні і в ручні кайдани, з виголеними головами, з таврами на щоках і лобі, бачив я людей з серцем і теплою душею; ці знедолені, ці подонки добре впорядженого суспільства буквально обливали слізьми померлого свого товариша по вигнанню..." Тут-таки підліток був свідком того, як експлуататор у рясі занапастив, ізжив зі світу дівчинку-сирітку, яка разом із Марком тягла ярмо підневільного життя у попа.
Ось так безрадісно минали дні дитинства і раннього юнацтва М.Л.Кропивницького. з дитячих літ він бачив у трудовому народі благородство, чесність, чуйність, а в панстві егоїзм, самодурство, брехливість і лицемірство. Різні "благодійники" кривдили і гнобили його, а вчитель-єзуїт бив канчуком за найменшу провину; він був свідком жорстоких розправ із селянами самодурів-кріпосників, споглядав людей у кайданах, що мали таке ж чутливе серце, як і в усього бідного народу. Юнака вражав контраст між розкішним життям панства і рабством та нуждою підневільного народу, запали в душу майбутнього драматурга картини тяжкої кріпосної дійсності. І пізніше один із героїв його пєси "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" дід Максим з гідністю і болем скаже, звертаючись до паничів: "А подивіться, паничу, на нас, сліпих людей, та попитайте, якого горя ми не перебули. На наших очах люди одіймали дівчину від милого, на його очах і безчестили; на наших очах брали молоду з-під вінця й вели в хороми на безчестя, а потім..."
Здібному від природи юнакові так і не пощастило здобути вищу освіту: вирішальним було те, що він не зміг документально підтвердити свого дворянського походження. Після закінчення Бобринецького повітового училища (1856р.) і невдалої спроби вступити до Другої київської гімназії, Кропивницький повертається додому, служить деякий час писарем у повітовому суді, а в 1862 році вступає вільним слухачем до Київського університету. Після дворічного перебування в університеті він надовго оселяється в Борбинці. Там він працює в різних канцеляріях. Пізніше М.К.Кропивницький згадує: "Вступив я на цивільну службу і прослужив на посадах секретарів і діловодів близько девяти років, але підвищення в чинах не дістав, без пояснення причин. Значить, я потрапив до списка неблагонадійних". У цей час він уважно вивчав життя, намагався збагнути п