Марко Кропивницький - видатний діяч українського театру
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
ричини такого злиденного існування простих людей, знайомився з творами прогресивних українських та російських письменників.
Захоплення театром розпочалося ще тоді, коли він був учнем повітової школи і брав участь в аматорських виставах, що було звичайною практикою багатьох повітових училищ. І з того часу Кропивницький уже ніколи не залишав театру. Перебування у матері та бабусі, де захоплювалися мистецтвом, найбільше театром і музикою, надзвичайно сприяло розвиткові талановитого юнака, якому судилося стати класиком української драматургії, одним із засновників українського професіонального театру. При підтримці близьких людей саме в Борбинці Марко Лукич створює свої перші сценічні образи Петра ("Наталка Полтавка"), Лопуцьковського ("Шельменко-денщик"), Стецька ("Сватання на Гончарівці") і остаточно вирішує повязати своє життя з театром.
Натхненний своїми першими успіхами, М.Л. Кропивницький захоплюється акторською діяльністю і літературною творчістю, але вони припадають на часи посилення утисків з боку самодержавства проти української мови і культури. У 1863 році міністр внутрішніх справ Валуєв у таємному циркулярі стверджував, що ніякої української мови "не було, нема і бути не може". І саме цього року Марко Лукич написав прекрасною народною мовою свою першу драму "Дай серцю волю, заведе в неволю", яка засвідчила неабиякий талант драматурга.
Пізніше (1871 року), остаточно залишивши канцелярську службу, Кропивницький у ролі Стецька ("Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-Основяненка) дебютує в одеському "Народному театрі гр. Моркових і Чернишова". Талановита гра молодого актора дуже сподобалася одеситам, особливо палко вітала його молодь. Місцеві критики з великим захопленням писали про його майстерність: "Дебют в ролі Стецька п. Кропивницького привернув загальну увагу своєю грою; при виході його на сцену сміх публіки майже не припинявся; деякі куплети примушували його повторювати по два і по три рази, оплескам і викликам не було кінця".
І для М.Л. Кропивницького починається мандрівне, неспокійне життя актора. Після Одеси він їде до Акермана, а потім до Харкова, де з великим успіхом пройшла його драма "Дай серцю волю, заведе в неволю". Його дуже привітно зустрічають глядачі, особливо студентство. У 1874 році Кропивницький виступав у Петербурзі (театр на Крестовському острові), Миколаєві, Єлисаветграді. Наступного року на запрошення товариства "Руська бесіда" він гастролював у містах Західної України Львові, Тернополі, Чернівцях, Снятині та інших. Але тут український театр перебував у складних умовах, він зазнавав утиску австро-угорських урядовців, не мав майстерних виконавців і ледве животів. Особливо обурювало Кропивницького погане виконання пєс з народного життя театральними гуртками Галичини. В автобіографії він писав : "Виконання народних творів якесь вимучене, покалічене, так, ніби виконавці ї не бачили народу, якесь низькопоклонство, умизгання". Зневірившись у можливостях галицького театру, Марко Лукич повертається в рідні місця, йому хочеться показувати на сцені високі зразки акторського мистецтва, і він гастролює в Єлисаветграді, Катеринославі. Там його і застає суворий урядовий указ (1876р.) про заборону українських вистав.
На той час М.Л. Кропивницький уже був популярним як актор і драматург, та все ж змушений був перейти, в силу обставин, на російську сцену і бути на ній аж до 1881 року. За цей період він значно розширив коло своїх сценічних образів, удосконалив свою майстерність і мав чітке уявлення про завдання театру взагалі й українського зокрема, водночас наполегливо працював і як драматург, не уявляючи свого життя без написання пєс.
З 1881 року. Коли для українського театру настало деяке полегшення, акторська і літературна діяльність Кропивницького на українській сцені розгортається з новою силою, зявилася довгоочікувана можливість реалізувати свій творчий потенціал. З трупою Ашкаренка він відвідує Кременчук, Харків, Київ, а в 1882 організовує трупу, в якій обєднує кращі акторські сили того часу. Відтоді український театр міцно стає на професіональну основу, починає зростати і міцнішати, збагачується першокласними майстрами сцени, змінюється і репертуар театру: віддається перевага високохудожнім творам. Поруч із невтомним трудівником українського театру працюють видатні корифеї М.Старицький, І.Карпенко-Карий, М.Заньковецька, М.Садовський, Г.Затиркевич-Карпинська і багато інших видатних митців сцени, які вписали не одну сторінку в історію українського театру. Як керівник, Кропивницький утверджує на українській сцені демократичні традиції, творчо спілкується з відомими діячами російської культури, зокрема драматургом О.Островським.
За участю М.Л.Кропивницького, тоді вже досвідченого актора і режисера, було показано чимало вистав у різних містах України. У 1882 році він завершив пєси "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" і "Глитай, або ж Павук", написав одноактні пєси "По ревізії" та "Лихо не кожному лихо, а іншому й талан".
Популярність і слава українського театру зростали. У листопаді 1886 року пєсою "Дай серцю волю, заведе в неволю" почалися гастролі трупи в Петербурзі. Три місяці, упродовж яких трупа Кропивницького давала свої вистави, були місяцями гучного тріумфу українського театру, про який актори тільки мріяли. Навіть сановні петербуржці, виховані на зразках салонного мистецтва, змушені були віддати належне яскравій, життєстверджуючій творчо