Активність дитини як умова її психічного розвитку
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
го середовища змінюється залежно від процесу дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень, здатності сприймати обєкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності. Життєві звязки дитини з навколишнім соціальним середовищем характеризуються вибірковістю, а з віком розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сімя, батьки, родичі, які доглядають її. Пізніше поруч з дітьми зявляються інші люди вихователі та вчителі освітніх установ, товариші, шкільні й позашкільні групи. Дитина поринає у суспільне оточення, з яким установлюються як безпосередні, так і опосередковані контакти через засоби масової інформації, участь у спільній діяльності тощо. Впливи соціального оточення опосередковуються також рівнем власної активності дитини у діяльності й поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо.
2. АКТИВНІСТЬ ДИТИНИ
Завдяки активності дітей, виступаючій в різних видах і формах, процес дії середовища на дитину перетворюється на складний двосторонній процес взаємодії підростаючої людини з довкіллям. Цей складний процес і є причиною розвитку дитини.
Дитя засвоює знання, досвід, здобутий багатьма поколіннями людей, що жили до нього. Він повинен освоїти безліч понять, які вже склалися в досвіді людей. Ці знання дитя отримує в готовому вигляді або безпосередньо від старших, або з книг, через мистецтва і культури. Дитя засвоює і закони, правила, оцінні думки, яким вимушений підкорятися і якими навчається користуватися в своїй власній практиці. Так, засвоєння досвіду дорослих стає в той же час процесом накопичення дитям власного індивідуального досвіду. У цьому процесі дитя опановує багато прийомів і способи дії: він навчається умиватися і писати, шити і вирішувати завдання, міркувати і доводити.
Проте сам процес передачі досвіду і його засвоєння дитям не можна уявляти собі спрощено. Дитя з перших днів свого існування потрапляє в складні і мінливі стосунки з середовищем. І чим старше він робиться, чим ширшим, багатшим стає його власний досвід, тим усе більш складними, заплутаними і деколи суперечливими виявляються його стосунки зі світом людей. Причина цього полягає в тому, що дитя із самого початку є активним членом найближчого до нього середовища. Він сам впливає на дорослих, висловлюючи свої бажання, свої потреби і інтереси. Він дуже рано починає вибірково відноситися до різних людей, іграшок, їжі. Його темпераментні особливості виступають в тому, до а до він реагує на вимоги старших, як радіє і засмучується, як переживає засмучення і покарання, як довго памятає образу і похвалу, як швидко встановлює контакт з товаришами і багато в чому, багато чому іншому.
Окрім індивідуальних особливостей, що визначилися, на взаємодії дитяти з середовищем робить великий вплив його загальний емоційний стан в конкретний момент спілкування з дорослим. Засмучене або радісно збуджене дитя не чує вимоги дорослого, а інколи абсолютно несподівано для вихователя відповідає на його слова бурхливими сльозами, плачемо, навіть грубістю.
Складність взаємодії дитини з середовищем посилюється і тим, що для нього абсолютно небайдуже, хто говорить з ним, хто предявляє вимоги, хто карає або виучує. Папа говорить спокійним, рівним голосом, і хлопчик негайно виконує його вимоги. Бабуся наполягає на тому ж, але вона кричить, сердиться або обіцяє дати щось смачне, але хлопчик не обертає на її слова жодної уваги.. Один вчитель має авторитет у школярів, і вони слухаються його з півслова; вимоги іншого для них необовязкові.
Значить, дія дорослого зовсім не викликає з боку навіть одного і того ж дитяти однотипну, завжди заздалегідь передбачену вихователем реакцію. Тим більше всілякі реакції різних дітей на одні і ті ж дії, які надають на них навіть одні і ті ж вихователі або вчителі. З кожним з них у кожного дитяти вже склався відомий тип (або стиль) стосунків. Тому одне і те ж, здавалося б, дія, падаючи на різний ґрунт, викликає неоднакову реакцію дитяти. Зовнішнє діє завжди через внутрішні умови (С.Л. Рубінштейн). Якщо взяти до уваги і мінливі стани дорослих, стане ясно, що одні і ті ж вимоги до дітей, розповіді про щось, оцінки дій дітей мають в різний час абсолютно різну силу дії на них.
Надзвичайна складність взаємодії дитяти з середовищем посилюється тим, що з перших років свого життя дитя проявляє себе як активний субєкт, що не лише відповідає на падаючі на нього роздратування, але і впливає на своє середовище і на себе самого. При цьому не можна забувати, що з кожним днем життя роль цього чинника (активності) різко підвищується.
Особливо велика роль активної діяльності людини в процесі пізнання навколишнього світу. У цій області величезні досягнення належать радянській психології.
Дослідження А.Н. Леонтьева, П.Я. Гальперіна, А.С. Запоріжця, А.А. Люблінськой показали, що активність дитяти виступає не лише в його іграх, праці або на фізкультурних заняттях. Вона грає істотну роль в будь-якому пізнавальному процесі і має різні форми, проходить на різних рівнях, але завжди є одним з вирішальних умов будь-якої діяльності дитяти і його розвитку в цілому.
Ігнорування ролі активності дитини в її розвитку є однією з причин тієї безвиході, в яку зайшла західна психологія в рішенні питання про чинники і причини розвитку. Тим часом поза активністю дитини немає її спілкуван?/p>