Літературно-громадська спадщина Григорія Косинки
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
?, митець перекладав А. Чехова, М. Горькоґо, М. Шолохова. Його переклад Мертвих душ М. Гоголя до 1968 р. виходив без підпису.
Доробоіс Г. Косинки свідчить, яку величезну еволюцію духовного становлення він пережив од часу своєї журналістської практики до власне художньої творчості.
Тематика. Уже перші новели Григорія Косинки органічно вписалися в загальне русло модерністських тенденцій, що зявилися в українській літературі кінця XIX початку XX ст. у творчості Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефайика, О. Кобилянської, В. Винниченка і набули подальшого розвитку у вигляді стильових течій символізму, неореалізму, експресіонізму, футуризму, імпресіонізму.
Про українське село, життя і боротьбу селянства писали тоді майже всі. Але як по-різному! Наприклад, порівняймо Петра Панча, що дотримувався народницько-реалістичної традиції, І і Григорія Косинку. Недарма Г. Костюк так підсумовує його творчий доробок: Це звучало свіжо, правдиво, боляче1.
Від природи не просто здібний до писання, а й талановитий, він вчасно пройшов добру школу в Гроні,
Ланці МАРСІ та, цілком їй довіряючи, згодом не приставав до жодних літугруповань чи організацій. Доля послала йому гідних учителів, близьких духом, схидних до пошуків нових, власних шляхів.
Отже, Григорій Косинка писав тільки про те, що сам добре знав, пережив, перепустив крізь своє серце. Його новелістика має автобіографічне підґрунтя, безпосередньо повязана з власним життєвим досвідом, здобутим у важкій селянській праці, і в панській економії, і в земських установах, і в воєнних сутичках.
Вульгаризаторська критика 20 30-х рр. (а вона постійно цікавилася Г. Косинкою) звинувачувала письменника в аполітичності, нечіткості ідейної позиції, бо вимагала чорними фарбами змальовувати так званих ворогів народу -. заможних селян (куркулів), повстанців-петлюрівців і поід., а світлими бідняків, пролетарів, комуністів. Оскільки: ж Г. Косинка цього не робив, то його назвали апологетом! куркульства, поетизатором отаманщини і бандитизму. Страшні, як на ті часи, звинувачення!
Косинка не ділить своїх героїв на наших і ваших. Українського селянина в його доробку бачимо в різних соціально-історичних іпостасях: заможним хліборобом, який тремтить за своє добро, і злиденним бідняком, якому нічого втрачати, відчайдушним борцем з навяз.уваними порядками, зацькованим, розгубленим дезертироїм, самовпевненим червоноармійцем, новоявленим комнезамом і не менш самовпевненим молодим анархістом. І кожен із них обстоює свою правду.
Г. Косинка тонкий психолог. Йому зрозумілі найглибші порухи душевного стану кожного героя. Але найближчим є той заблукалий український селянин, який так трепетно сподівався на нові переміни, повязані з революцією, так по-дитячому наївно вірив у них, а тепер опинився мовби на роздоріжжі перед вирішальним вибором. В українській літературі серед попередників Косинки лише В. Стіефаник спромігся так глибоко зрозуміти душу українського селянина. У новелах Г. Косинки через крик душі того селянина, ті непрості ситуації, в які він потрапляє і з яких і так болісно, а часом трагічно шукає виходу, постає досить широка і складна панорама життя, боротьби українського селянства першої чверті XX ст. Так, власне, окреслюється основне тематичне коло Косинчиних новел.
Світобачення митця. Воно є тим вирішальним, стрижневим чинником, від якого залежать вибір теми, коло життєвих проблем, порушених у творах, і особливості індивідуального стилю.
За типом світобачення Григорій Косинка реаліст. Це означає, що він сприймає довколишню дійсність такою, якою вона є, пізнає цю дійсність, виходячи з реально існуючого. Він не тішить себе ілюзіями, навіть не прагне зазирнути в далеке блакитне майбутнє, як, наприклад, романтик Микола Хвильовий Чи Юрій Яновський. Ортодоксальна критика називала це політичною короткозорістю, неспроможністю побачити зародки нового комуністичного світу.
Григорій Косинка був чесним перед собою і своїм народом. Він у своїй художній творчості не став ілюстратором партійних гасел, пафосним оспівувачем довколишньої дійсності, за що й поплатився життям. Правдиво писав про те, що найбільше йому боліло. Умів збагнути складність і суперечливість селянської революції в Україні, непросту пореволюцїйну дійсність. І все те відтворював у своїх новелах.
Він бачить світ недосконалим і часто жорстоким (згадаймо новелу Серце), але водночас прекрасним і неповторним кожної миті (Місячний сміх, В житах, Заквітчаний сон). Його цікавить насамперед людина в цьому недосконалому, але прекрасному світі. Він любить її такою, якою вона є не причепурена, складна, часом неприваблива своїми вчинками. Через те переживає разом із своїм героєм-селянином за його віковічну відсталість, духовну обмеженість, бажання погнатися за мінливими, ефемерними цінностями, неспроможність зрозуміти й захистити цінності істинні. Він і радів разом зі своїм героєм у ті нечасті світлі моменти важкого життя, і ніби прагнув зупинити їх навічно. Цим Григорій Косинка нагадує нам Володимира Винниченка.
За характером Косинка був оптимістом, життєлюбом і гумористом. Тому так боляче сприймав душею недосконалість світобудови і малість у ній, незахищеність простої людини. Це, ясна річ, відбилося на особливостях його поетики, тобто його творчого почерку.
Риси індивідуального стилю. Кожен художній твір, як ми знаємо, має зміст і форму. Зміст це все те,