Літературно-громадська спадщина Григорія Косинки
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
газетах Більшовик, Вісті Київського губревкому, а й у часописах Шляхи мистецтва, Червоний шлях, Нова громада, Життя й революція. У 1923 р. в журналі Нова Україна (Берлін Прага) поряд із творами Т. Осьмачки, В. Підмогильного зявляється оповідання Г. Косинки Анархісти, в якому відтворено складну пореволюційну ситуацію на селі протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв В. Винниченко, який на той час жив за кордоном, але ще підтримував звязки з Україною. Ця подія в тогочасних мистецьких колах набула гучного розголосу. Авторів звинувачували в небезпечних звязках із ворожою до радянської влади еміграцією.
У цей час Григорій Косинка стає однією з найяскравіших постатей серед київських письменників. Він часто виступає на літературних вечорах, зібраннях ВУАН (Всеукраїнської академії наук) із читанням своїх творів. Через матеріальну скруту залишає навчання в інституті. Працює редактором у різних журналах, відповідальним секретарем ВУФКУ, у сценарному відділі Київської кінофабрики, актором на радіо. В 1924 р. знайомиться з майбутньою дружиною, студенткою Київського інституту кінематографії Тамарою Мороз, яка залишилася йому вірною до глибокої старості, зберегла в складні роки память про нього, дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів. Жило подружжя на Володимирській вулиці в одному з будинків на території Софіївського собору.
В їхньому помешканні часто збиралося вишукане товариство найталановитіших київських літераторів, які обєдналися під назвою Ланка. Окрім Косинки, туди входили В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, Марія Галич, Т. Осьмачка. Особливо товаришував Григорій Косинка з Тодосем Осьмачкою, таким самим сином бідного селянина. Жартома їх називали Косьмачкою.
У 1926 р. Ланка перейменувалася у МАРС. Це була не літературна організація, а лише обєднання митців, які відкрито не протистояли більшовизмові, але й не стали його апологетами (оспівувачами, ідеологічними виразниками), за що їх називали попутниками. Над усе марсівці цінували талант, свободу творчості й ретельно дбали про високу художню якість своїх творів. У 1928 р., після ліквідації МАРСу, Григорій Косинка зізнавався Г. Костюкові: Кінчилась доба навіть відносної свободи для письменника. Настає, мабуть, час абсолютного панування цензора і наглядача .
Сучасники згадують велику життєлюбність Григорія Косинки, його веселу, товариську вдачу, прямолінійність суджень і оцінок, нетерпимість до посередностей і підлабузництва, ненависть до партійних ортодоксів (він називав їх мародерами і голобельниками). Скептично ставився до авторитетів.
Щоправда, двом великим поклонявся, у двох великих, як зізнавався, вчився у В. Стефаника, з яким листувався і який називав його своїм сином із Дівич-гори, і у В. Винниченка, з яким також підтримував звязки. Високо цінував О. Кобилянську, С. Васильченка, норвезького письменника Кнута Гамсуна.
На багатьох тодішніх літераторів, особливо молодих, впливав Микола Хвильовий. Лише двох митців не торкнулася його запальна романтична іскра В. Підмогильного і Г. Косинки. Ці митці впевнено йшли своїм шляхом. За це Григорій Косинка постраждав від репресійної влади одним із перших.
Суботньої ночі 5 листопада 1934 р., якраз напередодні захисту диплому дружиною, він був арештований і увязнений до Лукянівської тюрми. А вже 18 грудня його розстріляли разом із іншими 28 українськими митцями (серед яких ще були К. Буревій, О. Близько, І. Крушель-ницький, Т. Крушельницький, Д. Фальківський). Сталося це в приміщенні колишнього Інституту шляхетних дівчат (перегодом Жовтневий палац культури, ниніМіжнародний центр культури і мистецтв).
У 1957 р. Григорія Косинку було реабілітовано.
ТВОРЧІСТЬ
Ранні нариси, памфлети, фейлетони, статті письменника витримані в руслі тогочасної ідеології. На тлі всього творчого доробку митця то учнівські, заробітчанські, політично заангажовані (спрямовані) опуси, які не мають мистецької вартості.
Інша річ оповідання й новели Григорія Косинки. їх високо оцінив Василь Стефаник: Особливе поздоровлення посилаю Грицькові Косинці, який ущасливив мене своїми творами. Визначний майстер новели побачив у молодому авторові непересічний, справжній талант, який посяде гідне місце в українській літературі.
Так, власне, воно й сталося.
Прижиттєво було надруковано близько двадцяти збірок новел і оповідань, що свідчить про неабияку популярність митця у 2030-х рр. Серед них, окрім першої На золотих богів (1922), найприкметніші В житах (1926), Політика (1927), Вибрані оповідання (1929), Серце (1933). На жаль, деякі новели втрачено назавжди, в тому числі й останню Перевесло, що була закінчена якраз перед арештом.
Тридцять років твори письменника не перевидавалися, а імя замовчувалося або згадувалося в негативному контексті. Лише в період хрущовської відлиги 1962 р. М. Стельмах і М. Рильський підготували збірку Новели. Відтоді маємо змогу читати його твори і насолоджуватися ними. Але ще багато нерозкритих сторінок життєвої та творчої біографії чекають на дослідників. Тільки нещодавно зявилося оповідання Фавст, написане 1928 р., яке у 1942 р. друкував часопис Український засів, що виходив у Харкові під час війни.
Мало кому відомо, що на початку 30-х рр., коли вже насувалася хвиля репресі?/p>