Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Міністерство освіти і науки України
Реферат
Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків
Зміст
Вступ
- Ліквідація Запорізької Січі
- Задунайська Січ
- Чорноморське Козацьке військо
- Азовське Козацьке військо
- Бузьке Козацьке військо
- Переселення на Кубань
Вступ
233 роки тому, влітку 1775 року, за наказом Катерини II царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ. Згодом вийшов маніфест імператриці про скасування цього останнього оплоту автономії на Україні, оплоту волі і демократії, національної незалежності і притулку для втікачів з усієї Російської імперії від кріпацтва; місце розвинутої економіки і прогресивних фермерських форм господарювання, вогнища свободолюбства, героїзму, блискучого військового мистецтва.
Запоріжжя й у XVIII ст. було осередком соціального протесту пригноблення люду, залишалося в очах мільйонів селян Російської імперії привабливим місцем волі. Самий факт його існування по-революційному впливав на характер соціально-економічних відносин в Україні, а також в усій Російській імперії, підривав підвалини поміщицько-кріпосницького господарства. Дедалі частіші втечі на Січ не тільки українських, а й російських селян позбавляли поміщицькі маєтки робочих рук.
Політична автономія, самобутній республіканський лад Січі з його демократичними порядками частим проведенням рад, на яких вирішувалися найголовніші козацькі справи, виборністю старшини, місцевим самоврядуванням, своїм судом, усе це було історичною антитезою російському самодержавству, абсолютній монархії. Проводячи політичну ліквідацію автономії України, імперський уряд, зрозуміло, не міг обминути і Запоріжжя. Йому він також виніс смертний вирок. Однак зовнішньо-політичні та військові інтереси не давали можливості царизмові одразу здійснити цей вирок. Січ була скасована через 15 років після ліквідації Гетьманщини.
Царський уряд і військове командування виявляли велику зацікавленість у залученні запорожців до участі у воєнних діях проти Туреччини. У війні 17681774 років запорізькі козаки були найбільш ударною силою іррегулярних військ російської армії, яка мала на той час важку кінноту. Запорожці, які добре знали тактику турецько-татарських військ, в умовах причорноморських степів найкраще могли протидіяти рухливій легкій азіатській кінноті, що становила основну силу військ противника. Запорізькі козаки особливо майстерно виконували авангардну і розвідувальну службу. Вони не мали рівних собі у переслідуванні ворога. Росії в той час не було доступне Чорне море, тому важливу роль у ході війни відігравали козацькі флотилії. Залучаючи запорожців до участі у війні, царський уряд не тільки хотів використати високі бойові якості їхнього війська, а й мав намір таким чином відвернути увагу запорізького козацтва від діяльності по захисту автономії Січі і участі в антифеодальних рухах. Катерина II писала Румянцеву: “Мы заблагоразсудили для удержання оных запорожских казаков от разных продерзостей сим вам предписать всех их, собрав, употребить против неприятеля за вашим россудом”.
Кючук-Кайнарджійська угода Росії з Туреччиною 1774 року, що завершила війну, послужила поштовхом царизмові у практичній реалізації смертного вироку Запорізькій Січі. Внаслідок переможної війни, в чому далеко не остання роль належала Запорізькому Війську, остаточно був покладений край татарським нападам на українські землі, а нові надбання Російської імперії на Півдні, у причорноморських степах, зміцнили владу царизму на Україні. У вищих урядових колах вважали, що Запоріжжя вже втратило своє значення форпоста в боротьбі з турецько-татарською агресією, а запорізькі козаки не становлять цінності як військова сила. Подальші події показали, що останнє було помилкою. Коли розпочалася нова російсько-турецька війна 1787 1791 років, царський уряд був змушений відновити частину Запорізького Війська, щоправда, під іншою назвою Чорноморське козацьке військо. Однак хибна думка, що Запорізьке Військо вже не потрібне, визначила дальші дії уряду.
- Ліквідація Запорізької Січі
Очевидно, негайно покінчити із Запоріжжям Катерина II вирішила ще й після придушення селянської війни під проводом Пугачова. Царський уряд жорстоко розправився не тільки з повсталими. Хвиля каральних заходів і репресій звалилася на селянство, козацтво Росії та України, трудящі верстви інших народів імперії. Тисячі людей в муках були страчені, заслані на -каторгу. Кріпацтво набуло диких, бузувірських форм, мало чим відрізняючись од рабства. Царизм придушував будь-які вияви свободолюбства, незалежності, автономії.
Доля Запорізької Січі остаточно була вирішена 23 квітня 1775 року на так званій раді при височайшому дворі. На ній з проектом скасування Січі виступив новоросійський генерал-губернатор Потьомкін. Був докладно розроблений план каральної експедиції. Всесильний володар Південної України, фаворит Катерини II відіграв підступну роль. Деякий час він загравав з козаками, навіть вписався до Кущівського куреня, одержавши прізвисько Грицька Нечеси (так його називали запорожці з огляду на великі буклі перуки). На Потьомкіна старшина і козаки покладали певні надії, сподіваючись, що він виступить захисником Січі в урядових колах. Але саме він став виконавцем “монаршої волі” і жорстоко