Ліквідація Запорізької Січі, та подальша доля запорізьких козаків
Информация - История
Другие материалы по предмету История
розправлявся із запорізькою вольницею.
Для операції проти Запорізької Січі були використані війська, що поверталися з російсько-турецької війни 8 полків регулярної кавалерії, 20 гусарських і 17 пікінерних ескадронів, 10 піхотних регулярних і 13 донських козацьких полків загальною кількістю понад сто тисяч чоловік. Командував цими силами генерал-поручик Петро Аврамович Текелі, виходець із сербського дворянського роду, колишній австрійський офіцер, типовий ландскнехт. Він був родичем Хорвата, управителя Нової Сербії, який виявив таку зажерливість щодо запорізьких земель, що навіть царський уряд за зловживання, насильства і грабунки змушений був віддати його до суду.
Текелі поділив своє військо, сконцентроване біля фортеці св. Єлизавети, на пять частин. Перший великий загін, яким він безпосередньо керував, складався з полків Пермського і Вятського карабінерних і драгунських, Охтирського і Острозького гусарських (колишніх слобідських). Орловського, Козловського, Бутирського, Інгерман-ландського, Навагінського, Копорського піхотних і пяти донських козацьких. Цей загін мав атакувати запорозьку столицю Січ. Для наступу на паланки одночасно з кількох напрямків призначалися три ескадрони Волоського і Угорського гусарських і 11 ескадронів Єлизаветградського пікінерного полків, а також один Донський козацький полк. Під командуванням Г. М. Чорби це зєднання рушило від річки Сукаглеї-Камишеватої до гирла Домоткані. Загін, очолений Г. М. Лопухіним у складі Харківського гусарського (також колишнього слобідського), Сибірського, Куринського і Низовського піхотних та трьох донських полків просувався від гирла Інгула до Кизикерменських укріплень (сучасний Берислав). У районі Нового Кодака та його околиць повинні були діяти під командою графа де Бельмена Інгерманландський карабінерний, 2-й Московський піхотний і два донських полки. В напрямку від Катерининського шанця (сучасний Ольвіополь) до гирла Інгула наступав пятий загін, що складався з Астраханського карабінерного, двох козацьких. Молдавського і 12 ескадронів Чорного гусарського полків. У разі, коли б запорожці чинили сильний опір, угруповання Текелі мав підтримати резервний корпус генерал-поручика О. Прозоровського, розташований в Слобідській Україні.
Царські війська швидко зайняли Запорожжя, певною мірою завдяки раптовості нападу, а також нечисленності січової залоги. Більша частина козаків на той час розійшлася по домівках або подалася на промисли. Січ охоронялася тритисячним гарнізоном з 20 невеликими гарматами. Залоги в паланках були ще слабші.
Рапорт Текелі від 6 червня дає змогу відновити картину подій. У похід на запорозьке козацтво царські війська виступили 25 травня. 4 червня, ніде не зустрічаючи опору (козаки, мабуть, і гадки не мали, що після шести років спільних з російськими військами бойових дій вони йдуть їх завойовувати), Орловський піхотний полк під командуванням Язикова та загін кінноти, очолюваний Розеном, ніким не помічені, через зимівники, передмістя Гасан-баші і Новосіченський рентраншемент, де стояв царський гарнізон, підійшли до стін січової фортеці. Вартових було знято, артилерію захоплено. Язиков поставив на вулицях передмістя охорону з числа своїх піхотинців. Царські війська блокували також січову гавань на річці Підпільній і захопили судна, що стояли там.
Після цього Текелі послав полковника Місюрева до кошового отамана з вимогою, щоб той прибув до нього. Місюрева довго не допускали до коша (так називали козаки основне, укріплене ядро своєї Січі). Пізніше, як свідчить Текелі, коли запорожці роздивилися, що вони оточені й не мають змоги ні втекти, ні оборонятися, почались переговори з царським полковником.
Старшина, курінні отамани і рядові козаки, коли було оголошене “соизволение” Катерини II про скасування Січі, склали зброю. Царський генерал у своєму рапорті не Повідомив про старшинську раду за участю духовенства, бо не-знав про неї. А саме ця рада після тривалого обговорення вирішила здати Січ без найменшого опору. Нема в офіційному рапорті нічого й про те, що переважна частина рядового козацтва мала намір вступити в боротьбу з царськими військами. Пізніше зафіксоване свідчення очевидця подій столітнього діда, запорожця Коржа, яке узгоджується з інформацією, що її містять історичні народні пісні з циклу про зруйнування Січі. З обох джерел можна дізнатися, як багато зусиль доклали кошова старшина і запорозький архімандрит Володимир Сокальський, щоб переконати козаків скоритися імператорській волі. “ Небажанням проливати християнську кров” пояснили вони свою позицію цілковитої покори. Збройний опір царським військам міг закінчитися фатально для запорожців, бо сили були надто нерівні (три тисячі проти ста тисяч).
Нависла загроза великого кровопролиття і повного знищення всіх козаків, що були тоді на Січі.
Старшина виїхала до Текелі. Чотири роти піхоти зайняли кіш. Його залога була блокована. За наказом Текелі з січових сховищ забрали і вивезли у поле боєприпаси, клейноди, прапори, матеріальні цінності й архів запорозької військової канцелярії. Гармати, військовий скарб, клейноди і частина архіву пізніше були відправлені до Петербурга. За розпорядженням військових властей всі будівлі, крім укріплень, зруйновано. На Січі в той час було 500 козацьких майстрових і торгових будинків. Пушкарню засипали, більшість куренів розібрали, а частину використали під склади. Протягом тривалого часу тут, як 1 на всій території окупованого колишнього Запорі