Geum.ru

Лицарські ордени

Информация - История

Другие материалы по предмету История

власне кажучи, близько 55 років з 1230 по 1285 рр. До початку XIV ст. Пруссія являла собою справжню германську провінцію; навіть лівий берег Вісли був у руках Тевтонського ордену й тут стояв квітуче м. Данциг.

XIV ст. було часом найбільшого процвітання ордену; завоювання були зміцнені, торгівля й промисловість росли, міста багатіли. В 1309 році гохмейстер Зигфрід Фейхтванген переніс свою резиденцію з Венеції у Марієнбург. Із цього часу Тевтонський орден відмовився від свого релігійного покликання й став державною установою.

Зробившись державою de facto, Тевтонський орден не відмовився від чернечого забарвлення. Лицарі як і раніше давали обітниці цнотливості, слухняності й бідності, але це було порожньою формальністю: вони потопали в розкоші, бенкетували й розпусничали.

Тевтонський орден не відмовився від своєї політики захоплень за рахунок Литви й Польщі, але й сусіди ордена у свою чергу поєднували свої сили. Почалася багаторічна спустошлива війна між орденом і Литвою, а потім Польщею.

В XIV ст. пристрій Тевтонського ордена закінчився. На чолі його стояв гохмейстер, що обирається старшими лицарями. При ньому в якості дорадчого й у той же час контролюючої його дії установи був орденський капітул. Останній судив гохмейстера, міг навіть позбавити його сану, видавав закони, призначав вищих сановників. Гохмейстер був верховним володарем; він затверджував і магістра Ливонського ордену. Його помічники були свого роду міністри. Всі землі Тевтонського ордена були розділені на області, якими управляли особливі комтури. Всі посади заміщалися винятково лицарями ордена.

В 1410 році польсько-литовсько-російські війська в битві під Грюнвальді завдали нищівної поразки тевтонському ордену.

На початку XVI ст. Тевтонський орден припинив своє існування як самостійна держава, протримавшись біля пяти сторіч. Після секуляризації Тевтонський орден (його гохмейстер Альбрехт, скориставшись поширенням у Пруссії Реформації, в 1525 р. секуляризовав орден і одержав його від польського короля у ленне володіння як герцогство) багато лицарів, що залишилися вірними католицизму, виїхали в Німеччину, склали новий устав ордену й осіли в м. Мериннгеймі (у Франконії), який і залишався їхньою головною квартирою до остаточного знищення ордену.

Політичного значення Тевтонський орден набути більше не міг. У такому вигляді Тевтонський орден існував до початку XIX ст., коли був остаточно знищений декретом Наполеона. У якості досить нечисленної церковної організації він існує дотепер у Німеччині.

Так закінчується двохсотлітня історія трьох найбільш відомих духовно-лицарських орденів, які залишили помітний слід в історії середньовіччя військово-чернечих організацій епохи хрестових походів. З початком хрестових походів ці ордена народилися, розцвітали, були дітищем епохи й з її закінченням зійшли з політичної арени. Тамплієри зійшли з арени із шумом, залишивши після себе безліч легенд; госпітальєри довго намагалися знайти своє місце в політичній мозаїці наступних століть (ще російський імператор Павло I номінально був вибраний Великим Магістром цього ордену) і їхня бліда тінь за назвою Мальтійського Ордена існує й сьогодні. Довше інших на поверхні втримувалися представники тевтонського ордену. Тільки до середини XVI століття починається захід Тевтонського Ордена. Він існує й понині й під своєю же назвою, але це вже просто суспільна лікарняна благодійна організація.

Список використаної літератури

 

  1. Всемирная история в 24-х томах. Т. 8. Крестоносцы и монголы. Минск: Современный литератор, 2000. 528 с.;
  2. Егер О. Всемирная история в 4-х томах. Т. 2. Средние века. М.: ООО Изд-во АСТ, 2000. 696 с.;
  3. Заборов М.А. Иоанниты // Вопросы истории. 1984. №9. С.92-102;
  4. История Европы. Т. 2. Средневековая Европа. М.: Наука, 1992. 808 с.;
  5. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. М.: Прогресс, 1987. 384 с.;
  6. Кочан Н. Мальтійський орден // Людина і світ. 1996. №7. С.19-22;
  7. Логинова Р. Хрестові походи та духовно-лицарські ордени // Людина і світ. 1996. №8. С.39-43;
  8. Логинова Р. Хрестові походи та духовно-лицарські ордени // Людина і світ. 1996. №9. С.34-39;
  9. Лозовицький О. Мальтійський Орден // газ. Історія України. 2001. №37. С.6-8;
  10. Лозовицький О. Мальтійський Орден // газ. Історія України. 2001. №38. С.5-8.