Лицарські ордени
Информация - История
Другие материалы по предмету История
о. Серед лицарів зустрічаються й італійці, іспанці, фламандці.
Сержантами Ордена могли стати як багаті городяни (займали посади зброєносців, рахівників, управителів, комірників, пажів і т.п.), так і прості люди (охоронці, солдати, прислуга).
Священиками ордена могли стати священики католицької церкви, однак, вступаючи в орден, такий священик ставав членом ордена й підкорявся тільки магістрові ордену і його вищих сановників. Єпископи католицької церкви й навіть сам папа втрачали над ними владу. Священики виконували духовні обовязки в ордені, хоча й лицарі ордену були наділені правами духівників. Будь-який член ордену міг відправляти свої релігійні обовязки тільки перед орденськими священиками (сповідь, причастя й т.п.).
Поступово орден переростав у бойову одиницю, що підкорялася лише Великому магістрові й Папі Римському. Великим магістром відразу ж був обраний де Пейнсон.
У результаті суворої дисципліни й беззаперечної слухняності тамплієрам вдалося домогтися організованості. У результаті вони заволоділи величезними багатствами. Тамплієри стали власниками корабелень і портів, не кажучи про численні землі. До того ж у них був свій могутній флот. Доходило до того, що вони могли позичати величезні суми грошей монархам, які втратили своє становище, у результаті чого мали можливість впливати на державні справи.
Феодали різних країн дарували ордену маєтки, села, міста, замки, церкви, монастирі, податки й податі від яких стікалися в касу ордену. Уже в 1133 році бездітний король іспанської провінції Арагону Алонсо I, що також володів Наваррою й Кастилією, вмираючи заповів всі свої володіння орденам тамплієрів і госпітальєрів. Хоча цей заповіт не був виконаний, але Раміро ель Моне, які зійшов на арагноський престол відкупився від орденів дуже великими милостинями. Французький король Филип I Август дарує в 1222 році ордену величезну по тим часам суму в 52 тисячі золотих.
Однак, як доводять багато істориків, дійсною основою багатств ордену виявилися не військова здобич і пожертвування, а активна лихварська діяльність, фактично, створення банківської системи Європи.
З історичних джерел відомо, які саме тамплієрами були введені бухгалтерські документи й банківські чеки. Лицарі Храму не цуралися науки, усіляко заохочували її розвиток. До того ж намагалися всі новітехнічні винаходи тримати в себе. Відомо, що, наприклад, компас, уперше використали саме тамплієри. Лицарі-тамплієри були вправними хірургами. Часто їм доводилося лікувати поранених, що, зрештою, входило до обовязків членів ордену.
1191 рік став роком загибелі або розпаду ордену Тамплієрів, які не змогли втримати фортецю Сен-ЖандАкр під час Хрестового походу. Однак, частина його продовжувала існувати.
У Німеччині король Генріх обмежився тим, що оголосив орден розпущеним, однак ще й в 1318 році госпітальєри скаржилися Папі, що хоча орден і розпущений, але тамплієри продовжують володіти своїм майном і проживати в замках.
В Італії наказ папи римського про арешт тамплієрів був виконаний швидко й неухильно. Однак, ордену був нанесений нищівний удар і фактично 13 жовтня 1307 року орден тамплієрів припинив своє існування. У всякому разі, як організована сила, як дієздатна організація. Хоча маршал ордену, драпієр і скарбник були арештовані на Кіпрі тільки 27 травня 1308 року, але судовий процес проти тамплієрів уже йшли щосили й ці останні вищі сановники ордену просто очікували своєї долі.
Ордену були інквізицією предявлені звинувачення, скажімо так, формальні, хоча очевидно багато з обвинувачень і не необґрунтовані.
Юридично орден Тамплієрів припинив своє існування на підставі булл Папи Римського Клемента V від 22 березня 1312 року (Vox clamsntis), 2 травня 1312 року (Ad providam) і 6 травня 1312 року (Considerantes dudum). З погляду сучасного права це законні розпорядження, тому що й створений орден був також буллою Папи Римського.
Останній Великий Магістр ордену тамплієрів Жак де Молі був визнаний винним у предявлених йому обвинуваченнях, присуджений до смерті й спалений на багатті в 1314 році в Парижі.
2. Госпітальєри Мальтійський орден
1070 рік став роком заснування в м. Палестині купцем Мауро з Амальфи госпіталю для прочан до святих місць. З кожним роком госпіталь розростався, перетворившись через якийсь час у братство з догляду за хворими й пораненими. Воно почало набувати значення в найвищих колах, його позиції стали міцними й непохитними.
У 1113 році братство офіційно визнається Папою Римським, перетворюючись на духовно-лицарський орден. Братство почало називатися Орден вершників госпіталю святого Іоанна Ієрусалимського.
Як і в тамплієрів, у госпітальєрів були три обітниці: послуху, бідності й цнотливості. За свій символ лицарі взяли білий восьмикутний хрест, розташований на лівому плечі чорної мантії. Щоб засвідчити обітницю послуху, у мантії були зроблені дуже вузькі рукави, що показували, наскільки мало свободи в ченця. Через певний проміжок часу лицарі змінили колір свого одягу. Відтепер вони почали носити червоне вбрання з хрестом, який був розташований на грудях.
Орден розпадався на три категорії. Тут були просто лицарі, капелани, службова братія. Главою ордену був проголошений Раймонд де Пюї, призначений Великим магістром. Щоб прийняти важливі рішення, лицарі збирали генеральний капітул. З метою продемонструвати, що госпітальєри не прагнуть багатства й згодні його позбутися, члени капітулу повинні були віддавати Великому магістрові