Лекции по истории
Методическое пособие - История
Другие методички по предмету История
?ь. Територією України пройшли різні народи, які залишили на ній свій слід, який українство увібрало у себе4.
Кардинальні зміни в етногенезі розпочалися у 3 та 2 тис. до Р.Х., коли землеробські племена змінюють скотарі і вершники у так званий бронзовий вік. Це був перший великий суспільний поділ праці:
пастуші, скотарські племена виділялися із загального складу стародавніх племен. У цей час скотарство стало основним заняттям чоловіків, які почали відігравати головну роль у господарському житті. На цій основі відбувся перехід від матріархату до патріархату батьківського роду, де рід складався з ряду сімей, які вели своє походження по батьківський лінії. Первісне суспільство вступило у період розкладу, основними рисами якого стали зміцнення патріархальної сім'ї, поглиблення майнової нерівності, виникнення приватної власності.
У кінці 2 на початку 1 тис. до Р.Х. люди навчилися виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя праці, зброю та різні
втягнута в загальноєвропейський процес історичного розвитку і анти відігравали відчутну роль у міжнародних зносинах. Починаючи з 7 ст. у літературі вже вживається назва слов'яни. Саме тоді формуються досить стабільні етнополітичні утворення (союзи племен), перелік яких наведено у Повісті временних літ, поляни, древляни, дреговичі, дуліби, уличі, тіверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени.
Під час подальшої консолідації у 89 ст. виникли ще ширші політичні об'єднання східних слов'ян, своєрідні союзи союзів і надсоюзи. В арабських джерелах згадується про існування в цей період трьох великих політичних центрів: Куяби (Куявії), Славії та Артанії. Традиційно їх ототожнюють відповідно з Київщиною, Новгородщиною і Приазов'ям (Тмутараканню). У вітчизняних літописах політичні об'єднання навколо Києва відомі під назвою Русь (7 ст.) та Руська земля (9 ст.).
ІІ. ІІІ. Формування території. Назви та самоназви української території
Мало не тисячу літ тривало поступове злиття регіональних одиниць докупи, і візуально знайомі нам обриси кордонів України встановилися лише в нашому столітті. Роль своєрідного центру тяжіння відігравала Київщина. Перша згадка про територію, яка ототожнювалася з чимось цілим, міститься у трактаті візантійського імператора Костянтина Багрянородного Про управління імперією (10 ст.), в якому згадується Зовнішня Русь (терени між Новгородом і Смоленськом) і Внутрішня Русь (Київська, Чернігівська та Переяславська землі). Пізніше у 11 на початку 12 ст. у Повісті временних літ в поняття Русь вкладається увесь східнослов'янський ареал. Завершеної чіткості простір власне України набув лише у 17 ст. і ототожнювався з Київщиною, Чернігово-Сіверщиною, Волинню, Поділлям і Галичиною. В уявленні людей козацької доби західні українські землі спиралися на р.Сян і пониззя Західного Бугу, північні р.Прип'ять, північно-східні Новгород-Сі верщину, східні Полтавщину, південні Уманщину та Брацлавщину.
Цікаво, що на західноєвропейських географічних картах 16 ст. було зафіксовано назви Ucraina, Ukraine, Ukraina, саме такою картою у 1572 р. користувався Генріх Анжуйський. На пізніших картах Віллема Боплана, який протягом 16301647 рр. працював
фортифікатором в українських землях, автора книги Опис України ми зустрічаємо позначки земель Волині, Поділля, Київщини, Чернігово-Сіверщини і Карпатського Покуття як Ukraina, Галичину як Russia, а російськи землі Moskowia. Сучасні історики, зокрема Н.Яковенко пропонує уявити собі географічний простір життя української спільноти як гігантський чотирикутник, що на заході обмежується р.Сян та р.Західний Буг, на півночі р.Прип'ять та р.Десна, на сході р.Сіверський Донець, а на півдні Причорноморським степом. Відтак, можна погодитися з тими дослідниками, які вважають, що Україна стихійно синтезувала на власній території Схід і Захід, Північ і Південь. Через Україну проходило декілька кордонів: біологічний між степом і лісом, гідрографічний між басейнами Чорного і Балтійського морів, соціально-економічний між кочовиками І осілими землеробами, етноконфесійний між слов'янами-християнами і тюрками-язичниками (згодом мусульманами) та етнокультурний між цивілізаціями Європи і Азії.
Тепер щодо етнотопонімів. Термін Руська земля вперше згадується у 852 р. і вживається у двох значеннях: конкретному на окреслення ядра політичної спільноти Середнього Подніпров'я і розширеному з охопленням усіх територій, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. У першій половині 14 ст. вперше почав вживатися термін Micra Rosia Мала Росія та Megale Rosia- Велика Росія. При цьому Мала Росія означала первинну територію, а Велика її новоутворені частини.
Поняття Україна також вживалося у двох значеннях: конкретному географічному Подніпров'я і розширенному як синонім всього українського простору. Перша письмова згадка про Україну з'явилася у Київському літописі за Іпатіївським списком у 1187 р. Згадуючи про смерть переяславського князя, літописець стверджував, що о нем вся Україна много постонала. Що до етимології етнотопоніма Україна, то існує декілька версій, серед яких, на наш погляд, особливо переконлива гіпотеза українського дослідника С.Шелухіна, який вважає, що після того, як молодші князі економічно і політичне зміцніли, їх вже не влаштовували уділи, якими їх наділяв старший київський князь, вони були спроможні землю с