Geum.ru

Лекции по истории

Методическое пособие - История

Другие методички по предмету История

ть, яка, на думку дослідника, і створила Київську державу, а тому необхідно вивчати історію кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині. Схема розвитку українського історичного процесу знайшла своє втілення на сторінках багатотомної Історії України-Руси.?

Порогом історичних часів для українського народу Грушевський називає IV вік по Христу, а перед тим про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи.

Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне політичне тіло та прийняття християнства.

Другий перехідний період відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами.

Третій період це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною

та національною своєрідна риса змісту нової доби української історії. В цей час національне почуття доходить до небувалого напруження, та боротьба не може бути виграна, бо на перешкоді стає сильна організація Московщина, з одного боку, і Річ Посполита з іншого.

Отже, М.Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою і антитезою, що доходять до синтези українського відродження початку XIX століття.

У радянські часи такий підхід до періодизації було засуджено. Періодизація історії України, виходячи з моментів політичних, державних, національних, релігійних, зображення Історичного поступу українського народу окремим від розвитку інших народів, особливо російського, була названа антинауковою.

Історичну схему М.Грушевського в основному прийняли і відповідно доповнили історики в діаспорі. О.Оглоблин виділяв три основні періоди розвитку українського народу і його держави. Перший період це княжа державна формація (Київська Русь і Галицько-Во-линська держава); другий козацько-гетьманська держава і третій модерна українська державність, яка відродилася в 19171918 р.

В сучасній зарубіжній україністиці історію розуміють як серію культур (цивілізацій), які йдуть одна за одною, або співіснують одна з одною, а в середині цих культур розглядають історію як взаємодію різних вікових поколінь. Ці принципи періодизації загальної історії історики переносять і на періодизацію історії українського народу, формулюючи дві основні ідеї історичного розвитку української нації: ідею європеїзму і ідею української державності.

У сучасній українській історіографії проблема періодизації українського етногенезу є дискусійною досі ще не вироблено єдиних критеріїв її поділу. На наш погляд, періодизація українського поступу грунтується на етапах формування української державності. Вам пропонуєься така періодизація:

  1. Стародавня історія до VI ст.
  2. Середньовіччя Київська Русь, Галицько- Волинська держава,
  3. Русько-Литовське князівство. VIIXV ст.
  4. Ранньоновітня історія Українська козацька держава XVIXVIII ст.
  5. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій XIX ст.
  6. Українська революція. 19171921 рр.
  7. Радянська Україна. 1921-1991.
  8. Україна незалежна. 1991-1999.

 

І.IV.ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

Дослідженням історичних джерел з історії України займається спеціальна наукова дисципліна джерелознавство. Під історичними джерелами розуміють всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Розрізняють п'ять типів історичних джерел:

1) речові пам'ятки матеріальної культури археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні споруди; ...

2) етнографічні пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;

5) писемні джерела, які є основою історичних знань. Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи: 1) актові матеріали джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, угоди, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т.п.; 2) оповідні пам'ятки літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

Отже, мета вивчення історії України полягає в тому, щоб на основі наукової бази джерелознавства всебічного, системного вивчення генезису українства глибше опанувати фактичний матеріал з історії України, усвідомити суть сучасних поглядів на минуле, переглянути колишні стереотипні оцінки суспільно-політичних процесів, історичних подій та явищ.

 

II. I. Першоначала людського життя на території сучасної України. Давнє населення: трипіль