Ландшафтно-екологічна основа міста
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
·агущені ділянки лісу, ліска або гаю, які мають вигляд дикої природи, через які були прокладені паркова дорога або стежка. Характерний елемент романтичного стилю.
Масив - складний елемент усіх пейзажних парків. Протяжність масиву перевищує висоту дерев, які його утворюють. Масив має добре розвинуте верховіття, що піднімається із самого низу.
Група - будувалась таким чином, щоб діаметр поверхні, яку вона займала, не перевищував висоти дерева-едифікатора. Група складалась із декількох дерев або чагарників і становила єдине ціле. Розміщували групи окремо або разом з іншою рослинністю, повертаючи її до відкритого простору. З метою кращого огляду парку створювали групи однопорідні або багатопорідні.
"Копиця" - створюється із дерев чи із високих чагарників, формується у вигляді невеликого стіжка, на узліссі якого висаджуються гарноквітучі дерева і чагарники та квіти.
Клумба - створювалась у місці з оглядом експозиції, мала круглий або овальний вигляд, як правило, на невеликому насипному підкиненні Високі рослини розміщувались ближче до середини, а низькі - ближче до узлісся. Для зовнішнього облямування підбирали дерева і чагарники, які відрізнялися високою декоративністю (цвітінням, плодами, формою крони і листя).
Солітер - окремо стояче дерево або високий чагарник, який відрізняється великою декоративністю. Особливо цінували і цінують старі дерева, які являють собою спеціальну експозицію.
Лабіринт - як і в минулі періоди, які відрізняються регулярністю паркових композицій, користується успіхом, але не довго, у другій половині XIX ст. зникає.
Травяний покрив у садово-паркових композиціях. Для створення галявин застосовують рослини, які формують дернину. Вирізняють декілька типів травяного покриву: луки, мурава, газон і руно.
Лука формувалась, як правило, в річкових долинах або на узбережжях, а також на галявинах. Луки інколи збагачуються гарноквітучими травяними рослинами.
Мурава - елемент, подібний до лук, але відрізняється тим, що розміщується на схилах горба або гори. Використовують низькі трави з добре розвинутим кореневищем.
Газони. Якщо луки або мурава мали крім декоративного ще й утилітарне значення (сіно), то газони створювали виключно для декорування пейзажу. Влаштовували шляхом дернування. Часто збагачували квітами - крокусами, шафраном та ін.
Квітники. У першій половині XIX ст. квітники разом з деревами і чагарниками були складовою частиною паркових композицій. У другій половині XIX ст. розповсюджуються квітники різних типів - килимові, арабескові, із них створюють квіткові корзини і вази.
Килимові квітники створювали із низьких рослин, які можна було підстригати. Із килимових квітів сьогодні створюють рабатки, клумби інколи партери.
Арабески, подібно до килимових квітників, створювали рослини, які висаджували у вигляді малюнка - квітка чи гілочка на тлі газону, як правило, поблизу доріжок.
Клумби. Принцип побудови був таким самим, як і для клумб із деревних рослин. Цей елемент озеленення широко використовують і дотепер.
Партери. Квітучі партери використовували протягом усього XIX ст. Відрізнялись регулярністю і симетричністю, інколи органічно зливали з іншими елементами - скульптурою, спорудами.
Середовищні групи створювали із рослин із специфічних умов проростання: скельні, водні, болотяні, альпійські та ін.
Квіткові прикраси використовували у вигляді трельяжу, гірок, пірамід тощо. Створювали за допомогою спеціальних металевих чи деревяних конструкцій, інколи робилась торфяна основа, на якій висаджувався квітковий килим. Водні простори мали вигляд струмків, в ландшафт включали також джерела, потічки, водоспади.
Стилі і напрямки садово-паркового будівництва XX ст. Промислова цивілізація змінила не лише природний ландшафт, але й саму людину, повернула її обличчям до природи, якої їй почало не вистачати в урбанізованому місті. Тому на зламі століть зявилась нова тенденція, яка характеризувала перехід від садів і парків до великих зелених комплексів. Ця концепція відбивала ідею міста-саду Гоуарда і його послідовників. Нові ідеї вимагали нових форм і прийомів садово-паркового будівництва. Тому поряд із закладкою традиційних міських садів і парків місто починає освоювати для рекреаційних потреб заміські ліси, а також створювати систему зелених насаджень.
Польський дослідник парків Г. Цьолек (1978) виділяє у 20 ст. три етапи розвитку садово-паркового будівництва.
Перший, що починається на зламі століть і продовжується до першої світової війни, характеризується рівноцінним розвитком палацових і міських публічних парків. У той час починається рух за створення охоронних і заповідних територій.
Другий етап, який охоплює період між першою і другою світовими війнами, включає обидва напрямки: створюються як палацові, так і міські парки, але домінує міське озеленення загального значення. Зявляються перші народні парки (лісопарки).
Третій - повоєнний етап характеризується небаченим до цього часу розвитком міської системи зелених насаджень. Створюються проекти і будуються великі парки культури і відпочинку, ідею яких ще на початку століття розвивав Гоуард.
Впроваджена в практику концепція міської зелені протистоїть урбанізації і її не