Культура України в ХІV–першій половині ХVІІ століття
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
°ський, А. Кальнофойський, Й. Калимон, Т.Баєвський, С. Косов та багато інших. Перед членами гуртка стояли великі завдання щодо ґрунтовного і комплексного оновлення української національної культури, а також ще ширші завдання в питаннях унормування і пристосування до умов доби всієї православної догматики, канонічного права та інших галузей православного церковного життя, на які й опиралася тогочасна українська культура. Колегіумстав головним осереддям барокової культури в Україні, яка трималася на поєднанні ідей збереження і оновлення традиційної православної культури засобами європейської Контрреформації. Мріючи про відкриття у Києві академії та вболіваючи за розвиток освіти в Україні, П. Могила передбачливо заснував філії колегіуму у Вінниці (1634) і в Кременці (1636). Вінницьку філію 1639 р. було переведено в Гощу на Волині, де вона вже як Гоштський колегіум діяла до пожежі 1672 р. Польський король і сейм так і не дали дозволу на перетворення Київського колегіуму на академію. Але на своїй родовій дідизні в Яссах у Волощині, яка тоді перебувала під протекторатом Османської імперії, П. Могила в 1640 р. таки відкрив Словяно-греко-латинську академію, яка стала основою майбутнього університету. Пропозиція П. Могили московському царю про можливість заснування у Москві монастиря зі школою для "дітей боярських і простого чину" навіть у спрощеному двомовному греко-словян-ському варіанті тоді не знайшла підтримки, викликавши тільки підозри щодо незрозумілого тогочасним москвитянам прагнення до поширення освіти. Вчені Київської колегії зробили перші кроки до започаткування науки археології. Під керівництвом митрополита Петра Могили були розкопані залишки Десятинної церкви у Києві, збиралися написи з пантеону Києво-Печерської лаври. Петро Могила активно записував народні оповіді, перекази, місцеві легенди, повязані з духовною культурою, і збирався видати їх друком, але не встиг цього зробити. З відкриттям вітчизняних освітніх закладів потік української молоді на Захід дещо послабився, але не зупинився. Молоді люди з України здобували знання в європейських університетах Парижа, Падуї, Праги, Віттен-берга, Кракова, Базеля, Ростока та інших міст. Особливою популярністю користувався толерантний і ліберальний Падуанський університет, де вже значно пізніше С. Оріховського-Роксолана навчалися такі відомі українці, як Василь Русянович, Григорій Керницький, Яків Седовський, Павло Боїм (який у 1613-1614 рр. був проректором цього університету), Ієзекіїль Курцевич-Бурлига (товариш і сподвижник гетьмана Сагайдачного), Степан Морозенко (згодом полковник і сподвижник Б. Хмельницького) та багато інших наших давніх співвітчизників. Усі вони репрезентували українську національну культуру в європейських освітніх центрах, поширюючи знання про свою батьківщину у світі. У звязку з цим окремо слід згадати українського студента паризької Сорбонни Івана Ужевича, який 1643 р. вперше латинською мовою уклав "Граматику словянську", де яскраво відбилися риси власне української мови.
Література. Літописання
У найпоширеніших рукописних списках зразків тогочасної світської літератури можна віднести збірник "Ізмарагд", у різних списках якого вміщено від 100 до 150 "слів" здебільшого на морально-побутові теми: про доброчинність і гріхи, про повагу до вчителів. В XV ст. зявляються також нові розширені версії перекладних повістей про Олександра Македонського ("Олександрія"), оповідання про Трою, Бову-королевича, у XVI ст. - оповідання про Трістана та Ізольду, про "сімох мудреців". Усі вони мали коріння в західнословянській, південнословянській та італійській літературі. Активно поширювалися у списках також церковно-літературні твори: житія святих, послання, "слова". Видатною літературною памяткою доби був Києво-Печерський патерик, зміст якого з часом поступово доповнювався усе новими й новими розповідями про різноманітні "чудеса" з життя ченців у Києво-Печерській лаврі, але є цікаві відомості про тогочасне суспільне життя і побут. Найбільше поширення не тільки в цей період, але й у подальшому мали збірки житій святих, так звані Четьї-Мінеї (з XV ст.), укладені за річним колом православного богослужіння для зручності читачів, які щоденно перечитували житія саме тих святих, память яких відзначалася в той день за церковним календарем. Продовженням і розвитком давньоруської культури було літописання. До найзначніших літописів тієї доби слід віднести Короткий Київський літопис XIV-XVI ст. і так звані литовські або західноруські літописи. У Короткому Київському літописі, що висвітлює період з 862 р. по 1515 р., використано давньоруські літописи, містяться цікаві відомості з тогочасної історії, зокрема, про боротьбу проти татар, діяльність князя К. Острозького. У Густинському літописі виклад подій доведено до 1597 р., описано виникнення козацтва, введення Брестської унії. Острозький літопис охоплює події від 1500 р. до 1636 р., але є не самостійним твором, а компіляцією з популярної в той час хроніки Мартина Бєльського.
Розвитку рукописного поширення книг сприяло виникнення в Європі паперового виробництва. Вже у XIV ст. на українських землях зявляється перший папір, що завозився з німецьких князівств. Хоча перший європейський папір був досить дорогим, він усе ж був значно дешевший, ніж пергамент. Виробництво власного паперу в Україні почалося в Галичині тільки в першій половині XVI ст. Пергаментом продовжували користуватися тільки в найурочистіших випадках,