Культура козацької держави (1648-1781 р)
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
дований другий поверх з церквою. В кінці ХУII в. у Чернігові споруджені будівлі колегіуму і полкової канцелярії. Барочної архітектури мали на українських землях настільки значне розповсюдження, що виявлялися навіть в деревяних спорудах народних майстрів. Утілювалися вони оригінально і неповторно. Недаремно козацькі храми входять у скарбницю світової архітектури.
Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подiбнi до європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування церковного життя на засадах більшої демократичності, що вимагало нового покоління церковнослужителів добре освічених, енергійних підготовлених до пасторських обовязків.
Українське православя запровадило обовязкові лiтургiйнi правила і, подібно до польської, чеської та інших церков, нацiоналiзувалося. Останнє означало вшанування власних святих, піднесення культу регіональних релiквiй та ікон, використання місцевого християнського фольклору, що наповнювало живим змістом релігiйну свiдомiсть українця.(3)
Як і в Європі часів Реформації, в Українi йде уточнення християнських цінностей, хоча й у православному варiантi. Щоб розкуті людські сили i спрямувати їх на конкретні мирські справи, слід подолати “вiзантiйськi” традиції протиставлення релiгiйних інтересів “земним”, що породжувало зневажливе ставлення до освіти, слави, матеріальних успiхiв, прищеплювало відразу до діяльного й енергійного життя. Отже, духовні цiнностi стали предметом громадської уваги і критичного осмислення. І це спонукало передусім до реформування і православну, і новоутворену уніатську конфесiї як захисників певних поглядів та моральних установок.
Лаврська друкарня в 3070-тi роки видала ряд книг відповідного змісту. Серед них: “Патерик” (автором якого був Сильвестр Косів) з житійними новелами про печерських святих; Тератургема Афанасія Кальнофойського з описом див, повязаних із Києво-Печерським монастирем, текст молебню з поминанням святих, що вважалися заступниками українського народу.
4.Графіка й живопис
Найбільшими українськими художниками-граверами були Олександр і Леонтій Тарасевичі. У 1702 р. в Києві вийшов з друку Києво-печерський патерик з 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Славу неперевершеного гравера придбав Іван Щирський автор численних графічних портретів, алегоричних сценок і т.п. Його гравюри складні і химерні. Химерні сплетення рослинних орнаментів поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами і реалістичними зображеннями. Такі ознаки властиві й іншим графічним памятникам епохи бароко.
Нові художні принципи поступово розповсюджувалися в іконописі. У розписах українських церков виразніше виявлялися народні мотиви. Іконописні образи набували рис, вихоплених з повсякденного життя, частково наближаючись до світських.
Своєрідне обєднання іконописних традицій з тодішніми художніми досягненнями спостерігалося у творчості Івана Рутковича і Іова Кондзельовича.
Іван Руткович (? 1703) прославився майстерно виконаними окремими образами іконостасів в селах Волиця-Деревлянска, Воля-Висоцока, Потеличі (Львівська область) і іконостасу церкви Різдва Христового в р. Жовкве. Цей галицький майстер збагатив український іконопис новими темами. Сюжети для своїх зображень запозичував з європейських і українських гравюр, наповнюючи їх образами й мотивами сучасного йому життя. Велике значення Іван Руткович надавав кольору. Багатством і вишуканістю кольору відрізняється його ікона архангела Михайла з дияконських дверей іконостасу церкви Різдва Христового в Жовкве.
Тривалим був шлях художнього становлення Іова Кондзельовича (близько 1667 після 1740) з Жовкви. Він настирливо шукав нові виразні засоби, відмовився від зовнішньої декоративності, віддаючи перевагу розкриттю внутрішнього світу людини. Такими, зокрема, є його ікони з іконостасу, виконаного для Манявського скиту. Велику частину життя майстер провів на Волині, проте добре знав духовне життя Гетманщини, яке і живило його творчість. Важливим центром релігійного живопису Києва і Лівобережжя була малярна майстерня Києво-печерської лаври. Ікони народних майстрів вражають бездоганною живописною технікою, глибиною розкриття біблійних образів і збагненням всієї різноманітності людських відчуттів, багатством кольору, життєстверджуючим пафосом. Склалася нова іконописна традиція, якої українські майстри дотримувалися протягом наступного сторіччя. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької епохи Богородиця зображена в національному українському одязі на фоні позолоченого різьбленого рослинного орнаменту. У кожному регіоні України створювалися свої варіанти української Мадонни. Волинські ікони із зображенням Божої Матері відрізняються від чернігівських або від образів, створених на Слобожанщини. Впродовж ХVIIХVIII ст. великого розповсюдження в Україні набула ікона Покрови Богородиці. Образів Покрови збереглося немало. У нижній частині таких ікон поміщалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів.(4)
Велику популярність мав в ті часи ктиторський портрет зображення меценатів, добродійників храму. У вівтарній частині Успенського собору Києво-Печерської лаври було зображено 85 історичних осіб. Серед них портрети Острозьких, Вишневецьких, Сангушек, гетьманів Хмельницького і Мазепи. Розвивався і світський портретний ж