Концепцiя "осьового часу" К. Ясперса
Курсовой проект - Философия
Другие курсовые по предмету Философия
встановлювали справедливість з Божою допомогою . [5, с. 5-6] Але саме пізніші пророки Ілія, Ісаія та Ієремія, які призивали людей вірити й молитися Богу, бо Він хранит каждого, кто любит Его и остается Ему верным [3 ЦАСТВ 17:1-6] жили в період осьового часу.
У той період був порядок: те, що досягалося окремою людиною, аж ніяк не ставало загальним надбанням. У ті часи дистанція між вершинами людських можливостей і масою була надзвичайно велика. Однак те, ким стає одинична людина, непрямим образом змінює всіх людей.
Колись духовний стан людства був порівняно незмінним. У ньому, незважаючи на катастрофи, будучи обмеженим по своєму обрію, усе повторювалось в непомітному й дуже повільному духовному плині, який не усвідомлювався й тому не пізнавався. Тепер же, навпаки, напруга росте й стає основою бурхливого та стрімкого руху.
Людство почало відчувати свою відповідальність і своє місце в цьому світі. Люди вже не стоять осторонь проблеми і, відчуваючи наближення катастрофи, прагнуть допомогти розумінням, вихованням, уведенням нових, кращих реформ. Вони намагаються опанувати хід подій, відновити необхідні умови або створити нові. История в ее целостности мыслится как последовательная смена различных образов мира. Создаются теории, которые должны определить, как наилучшим образом устроить совместную жизнь людей, управлять и править ими [2, с. 35].
Ця епоха не була періодом простого поступального розвитку. Це був час знищення й творення одночасно. Вищі можливості мислення й практики, що одержали своє здійснення в окремих особистостях, не стали загальним надбанням, тому що більшість людей не могли рухатись цим шляхом. Те, що спочатку було в цьому русі волі стало, в остаточному підсумку, анархією. І коли ця епоха втратила творчій початок, у трьох областях культури було зроблене фіксування концептуальних поглядів. З безладдя, що стало нестерпним, виникло тяжіння до нового єднання в справі відтворення міцних умов життя.
Через деякий час відбулося завершення цієї епохи, яке носить досить політичний характер. Майже одночасно в ході завоювання насильно створюються більш могутні імперії - у Китаї, в Індії (династія Маурья), на Заході (елліністичні держави). Усюди, виникаючи з руїн, складався, насамперед, технічно й організаційно планомірний новий порядок. [2, с. 35-36]
Передбачалося, що світові імперії, які утрорилися наприкінці осьового часу будуть існувати вічно. Однак їх стабільність була ілюзорною. Якщо в порівнянні з державними утворами осьового часу існування цих імперій і було достатньо тривалим, то в остаточному підсумку вони також прийшли в занепад і розпалися. Наступні тисячоріччя принесли більші зміни. У цьому аспекті загибель і відродження великих імперій становили історію післяосьового часу, продовжували історію великих культур стародавності, яка тривала багато тисячоріч; однак відмінність полягала в тому, що духовна напруга, яка виникла в осьовий час з тієї пори не переставала виявляти свій вплив на людей, надаючи їх діяльності нову невизначеність і нове значення. [2, с. 36]
2.2 Інші згадки про осьовий час
Чи можна підтвердити всю цю теорію про осьовий час іншими фактами? К. Ясперс у своїй книзі Смысл и назначение истории приводить такі найбільш ранні відомі міркування по цьому питанню:
Є. Лазо пише: Не може бути випадковістю, що майже одночасно за 600 років до н.е. у якості реформаторів народної релігії виступили в Персії Заратустра, в Індії - Гаутама Будда, у Китаї - Конфуцій, в іудеїв - пророки, у Римі - цар Нума, а в Елладі - перші філософи іонійці, дорійці, олеати; [2, с. 39]
В. Штраус у своєму чудовому коментарі до Лао- цзи затверджує: В епоху, коли в Китаї жили Лао-цзи й Кун-цзи, усі культурні народи були охоплені своєрідним духовним плином. В Ізраїлеві - це час пророків - Іеремії, Авакума, Данила, Іезекііля; у наступному поколінні був споруджений другий храм у Єрусалимі (521-516). У Греції ще жив Фалес, виступали зі своїми навчаннями Анаксимандр, Пифагор, Геракліт, Ксенофонт, народився Парменид. У Персії відбулася, очевидно, серйозна реформація прадавнього навчання Заратуштры. А в Індії виступив Шакья-Муні, засновник буддизму. [2, с. 39]
Впоследствии об этом обстоятельстве время от времени упоминалось, но всегда вскользь. Насколько мне известно, попытка понять эти явления в их совокупности и тем самым установить параллельность в универсальном развитии, охватывающем все духовное бытие тогдашнего человечества, ни разу не делалась [2, с. 39].
Розділ 3 Наслідки осьового часу
Осьовий час служить ферментом і масштабом, що звязує людство в рамках єдиної світової історії й дозволяє нам чітко бачити історичне значення окремих народів для людства в цілому.
Найглибший поділ народів визначається тим, як вони ставляться до великого прориву осьового часу.
За К. Ясперсом розрізняють:
1. Осьові народи.
Це ті народи, які, послідовно продовжуючи свою історію, зробили стрибок, ніби вдруге народилися в ньому, тим самим заклавши основу духовної сутності людини і її справжньої історії.
До цих народів відносяться китайці, індійці, іранці, іудеї і греки. [2, с. 76]
2. Народи, що не знали прориву.
Прорив в осьовий час був вирішальним по своєму універсально-історичному значенню, але не всі народи цим скористались. Ряд великих культур стародавності, що існували до прориву і, навіть, одночасно з ним, проігнорували нові течії, що ви?/p>