Конституційні обов’язки громадян України
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?их змін, що відбуваються в житті людини.
Виходить свого роду мотрійка, яка складається із трьох видів статусів у одного субєкта права. Вони нашаровуються один на одного і на практиці нероздільні. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян один, спеціальних статусів (різноманітних) багато, індивідуальних -стільки, скільки осіб проживає в державі.
Правове становище конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального, спеціального та індивідуального статусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій.
Слід зазначити, що спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією.
Спеціальні статуси можуть міститися в рамках однієї галузі права (наприклад, державно-правовий статус депутата, цивільно-правовий статус підприємця, трудовий статус пенсіонера, процесуальне-правові статуси експерта-криміналіста, обвинуваченого та ін.) або мати комплексний характер (статус посадової особи, неповнолітнього, військовослужбовця та ін.).
Відмежування спеціального статусу однієї особи від усіх інших осіб здійснюється у площині її правосубєктності, головним чином дієздатності, оскільки правоздатність є однаковою і рівною для всіх. Так, право на заняття підприємницькою діяльністю і на створення акціонерного товариства елемент правоздатності кожного, однак реалізувати його може лише особа, яка належить до соціальної групи підприємців. Тут виявляється специфічна дієздатність, яка може бути як внутрішньогалузевою (у такому разі вона виступає особливим видом галузевої дієздатності), так і міжгалузевою. Вона впливає на співвідношення спеціального статусу з галуззю права, тому що служить визначальною передумовою його виникнення.
Види правових статусів особи за субєктами:
- статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;
- статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);
- статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних обєктах, секретних виробництвах) та ін.
1.2 Звязок прав і обовязків
Обовязок це забезпечена законом міра належної поведінки, якій слідує зобовязана особа відповідно до правомірних вимог. Навряд чи є необхідність включати у визначення вказівку на те, що зобовязана особа слідує належній поведінці не тільки відповідно до вимог, але і в цілях задоволення що визнаються законом інтересів правомочного. Включення інтересу в поняття субєктивного права викликає заперечення. В ще більшій мірі це відноситься до визначення поняття обовязку. Включення поняття інтересу правомочного у визначення обовязку могло б служити підставою для субєктивної оцінки зобовязаних інтересів правомочного, що не сприяє визначенню звязку прав і обовязків.
Навряд чи доцільно включати у визначення обовязку і вказівку на те, що правомочна особа може вимагати виконання обовязків, спираючись на апарат державного примусу. Можливість застосування заходів державного примусу для здійснення правовідносин виділяє його з інших видів суспільних відносин. Проте немає потреби підкреслювати таку можливість при визначенні кожного з елементів правовідносин. Вимагаючи дотримання обовязків, правомочний субєкт спирається на своє право. Це означає, що у разі потреби для реалізації права можуть бути застосований заходи державного примусу.
На відміну від права тобто заходів можливої поведінки, обовязок є належною поведінкою, яка перетворюється на дійсне залежно від волі правомочного субєкту здійснити своє право. Таким чином, може скластися враження, що обовязок теж є певною мірою можливості, яка реалізується насправді по волі правомочної особи.
Це справедливо для деяких видів правовідносин, в яких здійснення права повністю залежить від волі правомочного. Проте в багатьох правовідносинах, особливо в тому широкому і важливому колі правовідносин, який опосередковує управління економікою і іншими галузями життя суспільства, складне переплетення взаємних прав і обовязків спонукає правомочного до реалізації свого права. Отже, обовязок в переважній більшості випадків є соціальною реальністю. Це знаходить своє віддзеркалення і в термінології: говорять про здійснення права і про виконання обовязку.
Звичайно, не можна заперечувати значення волі і при виконанні обовязку. У виконанні дій, що становлять зміст обовязку, може бути вкладена ініціатива, і, навпаки, виконання обовязку може бути формальним, неадекватним. Нарешті, можливі випадки ухилення від виконання обовязку. Тому правова норма покликана стимулювати зацікавленість зобовязаної особи в належному виконанні обовязку.
Як правило, порушення обовязку (його невиконання або неналежне виконання) призводить до певного правового результату застосування заходів державного примусу. Проте досвід показує, що найефективнішими виявляються ті засоби дії, які створюють зацікавленість зобовязаної особи у виконанні обовязку. Так, заходи заохочення, перспектива просування працівника залежно від виконання ним своїх трудових обовя?/p>