Адам Сміт - центральна фігура класичної політичної економії
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
? вона нелегко засвоюється людьми малознайомими з економікою. До Сміта на обмін і торгівлю дивилися відповідно до жартівливого затвердження стародавніх греків: " Ринок - це спеціально відведене місце, де люди можуть обдурювати один одного". Іншими словами, вважалося, що в будь-якій операції одна сторона виграє, а інша відповідно обовязково програє. Сміт довів, що насправді існує універсальна вигода для всіх, хто вступає в обмін товарами. Ця вигода - економія учасниками обміну своєї праці. Якщо обмін відбувається вільно і його учасники вільні у виборі партнерів і узгодженні цін, то такий обмін - благо для всіх його учасників і країни в цілому.
Перешкодити зростанню багатства країни може тільки нерозсудливість її правителів. Якщо ж правителі не заважають людям працювати, створювати заощадження і вкладати їх в комерційну діяльність, то країна процвітатиме: "Для того, щоб підняти державу з найнижчого ступеня варварства до вищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні, все інше зробить природний хід речей" [4, 116].
Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про "природний порядок", Сміт підкреслює, що за умов "природного порядку" (вільної конкуренції) складною взаємодією господарської діяльності керує "невидима рука", тобто економічне життя людей підпорядковується обєктивним закономірностям. У трактуванні "природного порядку" Сміт виходить з двох принципів: обєктивної закономірності природи ("невидимої руки") та "природної свободи" людини.
Дія обєктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворність дії обєктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме - природну свободу людини, яка проявляється в можливостях кожної людини вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин поведінка людини збігатиметься з дією природних сил, "невидимої руки", тобто із законами природи. У концепціях наступників Сміта (Рікардо, Сен-Симона, Маркса) саме ця теза відсутня. У них залишилась лише обєктивна закономірність, що керує поведінкою людини [2, 36-37].
Адам Сміт у "Багатстві народів" розглядає такі економічні поняття, як поділ праці і гроші, теорія вартості, класи і доходи, заробітна плата, земельна рента, капітал. Розберемо кожне з цих понять.
Поділ праці і гроші. Свій твір Адам Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково - адже він - економіст мануфактурного періоду. Сміт чітко називає першоджерело багатства - працю.
Зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється:
1)збільшенням вправності робітника;
2)збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого;
3)винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному робітникові виконувати працю кількох.
Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів його причин. Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну.
Поділ праці й обмін, в свою чергу, передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта є гроші. Їх виникнення Сміт правильно розглядає як обєктивний процес, а не як результат домовленості робітників. Визнаючи всі функції грошей, вчений головною називав функцію грошей як засобу обігу. На відміну від меркантилістів, Сміт підкреслював, що дохід суспільства - це товари, а не гроші [4, 58].
Теорія вартості. В основу своїх поглядів Сміт поклав теорію трудової вартості: визначення вартості, що затрачується на виробництво товару, працею і обмін товарів відповідно до вкладеної в них кількості праці. Треба зазначити, що вчений, як і інші економісти того часу, користується поняттям "цінність", а не "вартість". Цінність у нього має два значення: корисність ("цінність у споживанні") і можливість придбання інших предметів ("цінність в обміні").
Сміт визначив і розмежував споживну і мінову вартості товару. Він визнав рівнозначність всіх видів продуктивної праці як творця і кінцевого мірила вартості, показав закономірність того, що вартість неодмінно повинна виражатися в міновій вартості товару, в його кількісному співвідношенні з іншими товарами, а при достатньо розвиненому товарному виробництві - в грошах.
Сміт не досліджував працю як субстанцію вартості, не розрізняв процеси праці як процеси створення і перенесення вартості, оскільки вся його увага була спрямована на мінову вартість, на кількісну міру вартості, на те, як вона виявляється в обмінних співвідношеннях і насамкінець - в цінах. Сміт розумів, що величина вартості визначається не фактичними витратами праці окремого товаровиробника, а тими витратами, які в середньому необхідні при даному стані суспільства. Він відзначав також, що кваліфікована і складна праця створює в одиницю часу більше вартості, ніж некваліфікована і проста, і може бути зведена до неї за допомогою якихось коефіцієнтів.
Плідною була концепція Сміта про природну і ринкову ціну товарів. Під природною ціною він розумів грошовий вираз мінової вартості і вважав, що в тривалій тенденції фактичні ринкові ціни прагнуть її як до якогось центру коливань. Вона "як би є центральною ціною, до якої постійно тяжіють ціни всіх товарів. Різні випадкові обставини можуть іноді тримати їх на значно більш високому рівні і іноді дещо знижувати їх в порівнянні з нею. Але які б не були перешкоди, які відхиляють ціни від цього стійкого центру, вони постійно тяжіють до нього" [5, 58].
При урів?/p>