Комплексний теоретичний аналіз проблеми однобічності та неповноти дізнання, досудового та судового слідства у кримінальному судочинстві
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ганів дізнання, досудового слідства і суду пропонується розглядати як необхідність керуватися не своєю субєктивною думкою, почуттями чи особистим ставленням до справи, а процесуальною функцією, якою їх наділила держава.
Вимогу повноти дізнання, досудового і судового слідства пропонується розглядати як вимогу в тому, щоб органи дізнання, досудового слідства й суд зясували усі обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, всі факти злочинної діяльності обвинуваченого, а також залучили до справи таку кількість доказів, яка дозволить виконати це завдання.
2. У вітчизняній правовій доктрині історично склався домінуючий погляд, у відповідності з яким вимоги щодо „всебічності, повноти та обєктивності” значною мірою ототожнюються з поняттям „істини” у кримінальному судочинстві. На мою думку, ставити знак тотожності між цими поняттями в кримінальному процесі є недоречним. Істина це принцип, мета і завдання кримінального судочинства. Всебічність, повнота та обєктивність це сукупність процесуальних засобів, методів, підходів, за допомогою яких повинна встановлюватись істина в кримінальній справі.
3. Категорія всебічності, повноти та обєктивності визначає загальні вимоги до кримінально-процесуальної форми. Принцип всебічності, повноти та обєктивності дослідження обставин справи є основним принципом кримінального процесу, який пронизує всі його стадії й інститути.
4. Функції обвинувачення, захисту та здійснення правосуддя, відіграють важливе значення у процесі всебічного, повного та обєктивного дослідження обставин справи з метою встановлення істини у кримінальній справі та визначення місця і ролі окремих учасників кримінального судочинства. Останні мають низку прав і обовязків, а їх процесуальні функції у різний спосіб спрямовані на встановлення істини у кримінальній справі.
Умовно всіх учасників кримінального судочинства запропоновано розділити на декілька груп. З огляду на роль і характер, яку відіграє кожен учасник у процесі всебічного, повного та обєктивного дослідження обставин справи з метою встановлення істини у кримінальній справі.
До першої групи, автор пропонує віднести учасників кримінального процесу, які здійснюють активну процесуальну роль, спрямовану на виявлення і закріплення, з дотриманням процесуального закону, необхідних для встановлення істини у справі доказів. До цієї групи відносимо: особу що здійснює дізнання, слідчого, прокурора, який бере участь у розслідуванні кримінальної справи.
Вітчизняне законодавство та наукова доктрина традиційно ставить завданням перед органами дізнання та досудового слідства встановлення істини у справі. Однак, з такою позицією не можна погодитись. Тому що дані органи зобовязані лише повно, обєктивно і всебічно, у строки визначені законом, дослідити всі обставини події злочину для подальшого їх розгляду у кримінальному суді.
Неприйнятною є дана постановка завдання і з огляду на необхідність дотримання вимог презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Отже, метою діяльності органів дізнання і досудового слідства має бути збирання і процесуальне закріплення доказового матеріалу до суду і для суду. Висновки, які роблять ці органи на досудових етапах розслідування кримінальної справи мають бути достатніми для прийняття процесуальних рішень в тому числі і відносно того, що зібрано і закріплено достатньо доказів належної якості для направлення справи для розгляду у суді.
5. Провідну роль у забезпеченні всебічного, повного та обєктивного дослідження обставин справи у судовому розгляді справи відіграє внутрішнє суддівське переконання.
Внутрішнє суддівське переконання це свідома субєктивна впевненість конкретного індивідууму (судді) в існуванні чи не існуванні певних обєктивних фактів, на підставі яких ним робиться висновок про винність чи не винуватість підсудного у скоєнні інкримінованого йому злочину та виникає рішучість у призначенні підсудному конкретного виду і міри покарання чи звільнення його від кримінальної відповідальності.
Істина у кримінальному судочинстві встановлюється шляхом пізнання суддею обєктивних обставин конкретної кримінальної справи в процесі доказування своїх позицій її учасниками, оцінки зібраних у справі доказів за вільним внутрішнім переконанням і проголошення його результатів у обвинувальному чи виправдувальному вироку суду.
6. Найбільш вагомою гарантією неупередженості і прояву здорового субєктивізму судді під час формування його внутрішнього переконання у конкретній кримінальній справі є моральні та професійні якості самого судді. Вагомим спонуканням до прийняття законних і неупереджених рішень та вироків, стимулом всебічного, повного та обєктивного встановлення обставин справи є удосконалення механізмів персональної відповідальності суддів за прийняті рішення.
7. Завданням кримінального судочинства має бути охорона прав та законних інтересів його учасників, а також швидке і повне розкриття злочинів у відповідності з дійсними обставинами справи, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ