Агресія. Жінка як об'єкт агресії
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?ину.
Підтверджуючи в деякій мірі той факт, що чоловіки можуть мати потенційно більшу вроджену готовність до агресії, ніж жінки, і те, що ця різниця має, очевидно, деяку філогенетичну основу, дані гормональних досліджень роблять певний внесок в пояснення коливань в агресивній поведінці, і нехтувати їх значенням не варто. Не треба, також, і абсолютизувати їх роль в розумінні причин такої поведінки, особливо в тих випадках, коли їх зводять до виявлення концентрації в плазмі тестостерону, адреналіну, естрогену, прогестерону і т.д., для того, щоб в майбутньому ізолювати від суспільства тих, в кого цей вміст виявляється підвищеним.
Як видно, сучасний стан досліджень про роль цих гормонів мало що дає поки що для психологічного вивчення ворожості. Набагато краще вивченими виявляються статеві відмінності в деструктивній поведінці, обумовлені особливостями процесу соціалізації.
3. Роль соціалізації
Часто для обґрунтування подібних відмінностей іноземні вчені використовували результати спостережень за дітьми на ранніх стадіях їх соціалізації. Аргументи тут, головним чином, зводились до наступного: різниця в агресивності хлопчиків і дівчаток проявляються вже приблизно в двохрічному віці, тому справа, ніби, не в особливостях процесу соціалізації в тих і других, а в вродженій схильності до агресії осіб чоловічої статі.
Так, Р.Рохнер, спираючись на результати своїх експериментів, пише, що в 71 відсотку випадків спостерігається більша схильність до агресивної поведінки зі сторони хлопчиків, ніж зі сторони дівчаток. Однак, як вважають деякі інші спеціалісти, які ознайомились з його дослідженнями, часто, за агресію він видає різкі випади гніву, безладні сутички під час дитячих забав тощо. Що ж стосується тих фактів, які свідчили б про фізичні напади, про них Рохнер згадує дуже рідко.
Традиційно використовується за кордоном і такий аргумент, як визнання універсального характеру статевих відмінностей, що спостерігаються у всіх людських культурах.
Однак, в висвітленні фактів такого роду, є деякі перестороги. Так, якщо статеві відмінності в частоті такої поведінки в дітей високі, про них повідомляється. Якщо ж вони не виявляються, то і фактів на цей рахунок не приводиться. Дещо аналогічне відбувається і з повідомленнями про статеві відмінності в заохоченнях і покараннях дітей, які вони отримують за ворожу поведінку. Все це схоже на маніпуляцію фактами, коли із доволі великого і різноманітного запасу свідчень вибираються саме ті, які відповідають певній дослідницькій позиції і слугує її підтвердженням.
В рамках конкретних одиничних общин, статеві відмінності в агресії зазвичай невеликі, але з перевагою на користь чоловіків. Однак, підкреслює Рохнер, ці незначні відмінності в силу їх певної стійкості дають на виході цілком достовірний міжкультурний стандарт більшої агресивності у сильної статі, ніж у жінок. Учений відзначив також ріст в відсотках звітів про відсутність статевих відмінностей у ворожості дітей. Так, 23 відсотка хлопчиків і дівчаток відрізнялись приблизно однаковим рівнем агресії, в 6 відсотках дівчаток він був вищим. Прирівнюючи до підростків ці цифри виглядали як 37 і 6 відсотків. Таким чином, існує філогенетична схильність до агресії у чоловіків, що, однак, не виключає можливих впливів зі сторони культури в рамках конкретного суспільства на формування поведінки індивідів різних статей.
Переважаючою орієнтацією в сучасній експериментальній літературі по даній проблемі є своєрідний варіант теорії соціального на учіння з акцентом на вивчення процесів імітації і диференційованого підкріплення відповідних до кожної статі зразків поведінки. Цими питаннями в зарубіжній психології займається сьогодні А.Бандура, а також його послідовники. Особлива увага приділяється при цьому виясненню ролі стереотипів, використовуваних в процесі виховання дітей.
Окрім зазначеної, існує і ряд інших теоретичних орієнтацій: ситуативна, еволюційна, а також підхід, який повязаний, перевіркою індивідуальних особливостей особистості її звичок, системи цінностей тощо. При цьому ситуативна перспектива виявляє миттєві контекстуальні зміни, обумовлені вираженням агресії, а еволюційний підхід ідентифікує безпосередню практику виховання дітей, яка сприяє формування агресії у хлопчиків і дівчаток. Досліди, які проводилися в цій області показали, в тому числі, що незалежно від того, є чи немає у хлопчиків біологічної схильності до агресії в порівнянні з дівчатами, ці відмінності можуть бути зведені до мінімуму за допомогою соціалізації. Це може бути досягнуто, наприклад, шляхом зміни значення самого поняття мужності, видалення з його складових ознак рис агресивності, і здійснення схожої соціалізації для дітей обох статей.
Важко погодитись у всьому з авторами цієї ідеї, особливо з їхнім твердженням про необхідність стирання істотних відмінностей в процесах дорослішання хлопчиків і дівчаток. Психологи і соціологи багатьох країн світу і без того застерігають нас сьогодні проти надмірної фемінізації представників чоловічої статі. Тому, все-таки , дівчатка і хлопчики повинні виховуватись по-різному. Особливо їх соціалізації повязані зі специфікою тих ролей, для яких вони призначені, до яких вони повинні бути готові при вступі у доросле життя. Ідеал, з одної сторони, мужності і, з другої, - жіночності. Це безперечно. Інша справа, що мужність ні в якій мірі не повинна ототожнюватись з культом жорстокості, насильства. Тим не менше, п