Агресія. Жінка як об'єкт агресії
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
µдставники сильної статі більш агресивні, ніж жінки, а також те, що чоловіки значно частіше виступають в ролі безпосередніх обєктів нападу. Це пояснювалось, головним чином посиланнями на фізіологічні особливості, передовсім на високий рівень концентрації ряду гормонів в чоловічому організмі.
Значну роль в обґрунтуванні цієї точки зору відіграли багаточтсленні експерименти, які проводились на тваринах ще в кінці 40-х років нашого століття. Їх основною ціллю було встановити звязок між агресією і чоловічими статевими гормонами. Один з класичних експериментів в цій області в свій час описав Е.Біменом, коли дорослі самці сірих мишей були кастровані, то вже через деякий час після операції, вони не включались так активно до внутрішньовидової боротьби, як це було до операції, і вели себе абсолютно дружелюбною. Якщо ж їм вводили чоловічий гормон, вони починали битися до того часу, поки дія цього гормону не припинялася.
Набагато пізніше, в кінці 60-х років, К.Мойер в праці "Психобіологія агресії" показав, що "існує значний потенціал, який є функцією гормональної і нейрофізіологічної диференціації між статями. Наприклад, внутрішньовидова боротьба у мишей зазвичай обмежується самцями і не проявляється до тих пір, поки миша не досягає сексуальної зрілості.
Однак, в тому випадку, коли мова йде про людину, стає зрозумілим, що пояснень виключно з позиції біологічних факторів недостатньо. Звичайно, аспекти, повязані зі специфікою функціонування генетико-гормональних механізмів у кожної зі статі, ні в якому разі не можуть бути цілком знівельовані, але їх обовязково треба доповнювати питаннями про взаємодію цих механізмів з факторами соціального середовища, особливостями процесів соціалізації у хлопчиків і дівчаток, які по-різному відбуваються в конкретних суспільних структурах.
Вже до середини 70-х років було накопичено достатню кількість документальних підтверджень, які свідчать про випадки, коли жінки ведуть себе так само, або ж і більш агресивно, ніж чоловіки. Наприклад, чотирнадцятилітня школярка декілька годин тримала під дулом пістолета увесь клас і вчителя, зробивши з них своєрідних заручників.
Багато таких, і подібних випадків, наводить ряд спеціалістів на думку про необхідність визнати "мінімальний біологічний внесок, в порівнянні зі значними ситуаційними і соціальними факторами".
Американський вчений Дж. Уайт вважає, що "навіть в тому випадку, якщо біологія все ж збільшує готовність чоловіка до агресії, очевидно, що фактори середовища можуть діяти таким чином, щоб звести до мінімуму або ж навпаки, довести до максимальної величини будь-яку статеву відмінність.
Незвичайна живучість тверджень про вирішальну роль біологічних факторів, можна пояснити тим, що: по-перше, їх прибічники посилаються на дослідження статевих відмінностей в агресії у різних видів тварин; по-друге, на висновки, отримані з гормональних дослідів, які вивчають дію тестостерону і естрогену на агресивність, а також на дискусії з приводу природи Y-хромосоми; по-третє, на міжкультурні дослідження, які аналізують поведінку дітей на ранніх стадіях соціалізації.
2.1 Генетичний підхід
Генетичний підхід до проблеми насильства набув особливо широкого поширення приблизно 15 років тому, коли декілька вчених заявили про те, у значної частини високих чоловіків, які скоїли правопорушення, відмічається присутність лишньої хромосоми Y. Зазвичай в людей їх 46. Вони зберігають весь генетичний матеріал. Дві з них визначають стать індивіда. У чоловіків пара хромосом складається з одної Х і одної Y-хромосоми XY, у жінок ці хромосоми ХХ. Однак, в процесі кліткового поділу можуть виникнути відхилення від норми. Одним з таких важливих з точки зору агресії відхилень може бути поява осіб чоловічої статі, які мають одну Х- і дві Y - хромосоми (XYY).
В 1973 році, Рональд Рейган, який був тоді губернатором штату Каліфорнія, підтримав ідею створення спеціального центру для вивчення і запобігання насильства, одним з головних завдань якого повинно було стати виявлення звязку між агресивністю і порушеннями комбінацій статевих хромосом. До числа вагомих факторів, які визначають високе розповсюдження насильства, була віднесена перш за все стать індивіда чоловіча.
2.2 Гормональний підхід
В ряді робіт з біохімії були висунені припущення про те, що надлишкове виділення тестостерону у осіб чоловічої статі викликає неконтрольовану агресивність.
Інші дані говорять про вирішальну роль гормональних порушень в передменструальний період і під час менструацій, що може викликати в жінок надлишкову дратівливість, різкі перепади настрою, нещасні випадки, припадки гніву і неконтрольованих дій. Так, К Мойер пише, що така поведінка має, звичайно, багато причин, але на сьогодні добре відомо, що існує періодичність в роздратованості жінок. "в період овуляції,- вважає він, - хвилювання і відчуття ворожості знаходяться на відносно низькому рівні; в період наближення менструації, значна кількість жінок проявляє ряд симптомів, які можуть бути виділеними як передменструальний синдром. Він включає головну біль, набряк обличчя, рук, ніг, зміну апетиту, емоційну нестабільність". Мойер робить висновок, що цей відрізок часу дуже небезпечний: "62 відсотки насильницьких злочинів здійснюються на протязі передменструального тижня, і тільки 2 відсотки в кінці періоду. Цей звязок дуже значний, так що в деяких країнах закон визнає менструацію як помякшуючу обста?/p>