Катафрактарії та їх роль в розвитку військового мистецтва.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
й половині ІІ ст. до н.е., зокрема з їх просуванням на територію Ірану і Індії. На жаль, конкретних даних ми майже не маємо, за виключенням того факту, що сакські контингенти з`являються в іранському війську не пізніше 130 р. до н.е. Можна тільки припустити, що мирні і ворожі стосунки між цими племенами призвели до кількісного збільшення в парфянському війську важкої та легкої кавалерії, до покращення їх бойових якостей та взаємодії.
Реформа кавалерії у кочівників євразійських степів була викликана схожими причинами. Про сарматів вже говорилось. В Середній Азії важкоозброєна кіннота могла з`явитись як зброя кочівників в боротьбі з військами осілого землеробського населення. Дещо подібне, вірогідно, відбувалось і на Дальньому Сході. Очевидно, саме потребами боротьби з Китаєм, в війську якого головну роль грала піхота, була викликана реконструкція гунської кавалерії, про яку ми можемо судити тільки по невеликим свідченням китайських джерел. Мабуть, уже Модешаньюай в самому кінці ІІІ ст. до н.е. створив корпус регулярної кавалерії, що діяла по єдиному слову командира, але це були все ще лучники. Але, джерела відмічають, що знатні воїни складали панцирну кінноту. Це підтверджується і даними археології. В свою чергу, китайці перенімають у гунів кавалерію з її озброєнням, в тому числі і доспіхом.
Лауфер вважає, що реформа гунської кавалерії відбулася під іранським впливом, який йшов через юечжей. Певний зовнішній вплив, можливо, мав місце, але він, скоріш, безпосередньо походив з Середньої Азії або від інших кочівників євразійських степів, а не Ірану.
Важкоозброєна кавалерія гунів, і тим більш китайців, все ж досить сильно відрізнялась від парфянської та сарматської, і тому її навряд чи слід називати катафрактаріями. Піки, хоча і були відомими, грали значно меншу роль. Нема згадок про кінський доспіх. Озброєння в цілому було більш легким. Це могло викликатись не тільки особливостями природних умов, але й специфічними причинами: на Дальньому Сході ніколи не було ніякої тяжкої піхоти, по своїм бойовим якостям близької до грецької або римської.
Звичайно, потреби боротьби з піхотою супротивника були не єдиною причиною, що викликала появу важкоозброєної кінноти. Сам хід військового та історичного розвитку, безперервні війни і зіткнення визивали у кочівників євразійських степів, поряд з віддавна притаманною їм легкоозброєною кіннотою, потребу в контингентах, озброєних додатковими доспіхами і наступальною зброєю ближнього бою, здатних атакувати і перемагати супротивника в рукопашній сутичці. Там, де ця загальна тенденція перетворювалась в необхідність через те, що супротивник мав сильну піхоту, - там з`явились катафрактарії. Задачу полегшувала близькість культури кочівників, їх постійні контакти і переміщення, тісні зв`язки з землеробськими областями Середньої Азії та Ірану. В результаті з будь-якою новинкою військового мистецтва могли познайомитись і перейняти її на душе обширній території.
В Ірані важкоозброєна кіннота залишалась головною силою війська і в сасанідський час. В сасанідському війську важкоозброєних вершників було значно більше, ніж в парфянському. Вони вербувались із вільних, економічне становище яких було різним. Частина з них знаходилась в феодальній залежності від представників вищої знаті, частина була дрібними землевласниками, інші – вільними селянами. Роль легкої кавалерії відносно зменшилась. Значення піхоти було досить невеликим. Піхотинці, - пише Амміан Марцелін, - несуть службу обозних. Вся їх маса слідує за кіннотою, немов приречена на вічне рабство, не будучи ніколи винагородженою ні платнею, ні будь-якими подачками. Регулярного війська в сасанідській армії не було, за винятком царської охорони. І в цьому відношенні продовжувалась стара парфянська традиція. Військова реформа була проведена тільки в правління Хосрова І Аноширвана (531-579 рр.), коли вперше було створене регулярне військо, що складалось з важкої кавалерії, яка отримувала від царя платню.
Важкоозброєна кіннота катафрактаріїв мала великий вплив на військове мистецтво римлян і навіть на склад їх війська. Для боротьби з нею випрацьовуються спеціальні тактичні прийоми. Але цього виявляється недостатньо. В римській імператорській армії постійно росте питома вага кавалерії, в тому числі і важкоозброєної. Особливо активним цей процес стає в ІІ-ІІІ ст. Першопочатково кінні формування в римській армії рекрутувались з варварів або жителів східних провінцій імперії. Достатньо згадати сирійських сагіттаріїв. Але вже в ІІ ст. з`являються кінні підрозділи, хоча і створені з романізованих жителів, але володіючи варварською технікою бою і варварською зброєю. В якості прикладу можна навести ala Ulpia contaricorum civium Romanorum озброєну довгими списами, яка застосовувала в боротьбі з квадами сарматську тактику. В склад римської армії входять і катафрактарії. Відома, наприклад, ala I Gallorum et Pannoniorum catafractata.
Роль катафрактаріїв в римській армії ще більше виросла в період ІІІ – ІV ст. н.е. Для боротьби з кавалерією персів, сарматів та інших народів Галліен запровадив реформу армії, поєднавши різні кінні формування під одним командуванням. Подальші зміни проходять при Авреліані, при якому чисельність катфрактаріїв в римській армії значно збільшується. Галерій оточував себе сарматськими катафрактаріями і спирався на них під час свого перського походу. В ІV ст. н.е. Вегецій, оплакуючи занепад легіонарної піхоти, відмічає, що значення катафракт?/p>