Катафрактарії та їх роль в розвитку військового мистецтва.
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
них народів в їх створення була неоднаковою. Визначити її з точністю ми поки не можемо, але ми можемо прослідкувати процес, що привів до появи катафрактаріїв. В цілому найбільш близькими до істини, можливо, є погляди Тарна, з тою поправкою, що важка кіннота у сарматів розвивалась в тісному контакті з середньоазійсько-парфянським середовищем.
Кіннота складала основну військову силу ахеменідського Ірану. Піхота грала підлеглу роль і вербувалась частково з недисциплінованих гірських племен, частково з грецьких найманців. Самі перси служили тільки в кінноті. Вона була легкоозброєною і, як повідомляє Геродот, головною зброєю її були лук зі стрілами, потім спис і короткий меч-акінак. Така кіннота, звичайно, віддавала перевагу діям на відстані. Оборонні доспіхи були розповсюджені тільки у знатних воїнів і у тих, хто складав особливі відбірні загони, подібно до 600 вершників Кіра Молодшого. Відбірні загони кінноти звичайно зосереджувались в центрі війська, тут же знаходився цар або головних воєноначальник. Ці стягнуті в кулак сили були краще інших підготовані до рукопашного бою і нерідко їх атака вирішувала результат бою.
В.Д. Блаватський порівнює легкоозброєну кавалерію ахеменідського Ірану зі скіфською. І в тій, і в іншій головною дієвою силою був легкоозброєний вершник-лучник. І у скіфської кінноти, рукопашний бій з метою прориву супротивника не став головних тактичним прийомом, але вже практикувалось застосування ударного кулака для атаки.
Недоліки персидської кавалерії повністю проявились під час греко-перських війн, коли вони зіткнулись з фалангою важкоозброєних гоплітів. Біля Марафону і Платей греки успішно атакували, не дивлячись на перські стріли, але персидська кіннота не могла атакувати наїжачену списами фалангу. Мардоній в битві у Платей намагався це зробити, але без всякого успіху і тільки сам наклав головою в бою.
Після греко-перських війн в Ірані прагнули якось компенсувати ці недоліки кінноти. Навіть не намагаючись створити боєздатну піхоту з місцевого населення, перські царі широко практикують найманство, вербуючи собі на службу грецьких гоплітів. Крім того, спостерігаються спроби реорганізувати саму кінноту, за рахунок створення більш важких підрозділів. У вже згадуваній битві при Кунаксі у Кіра Молодшого був відбірний загін кінноти, в якому самі вершники та їх коні мали захисний доспіх.
Ксенофонт в Кіропедії неодноразово описує оборонні доспіхи вершників та їх коней, які нібито мала перська кавалерія в часи Кіра Старшого. В заключній главі, оплакуючи виродження сучасних йому персів, він протиставляє їм Кіра Старшого з його військом: знищивши метальний спосіб бою, Кір одягнув вершників та їх коней в броню, дав кожному в руки спис і цим заставив їх приймати близький бій. Очевидно, Ксенофонт і його сучасники прекрасно розуміли основний недолік перської кавалерії – непристосованість до ближнього бою. Пелтастів вона атакувати ще могла – битва при Кунаксі де довела, але гопліти були для неї нездоланною перепоною. Кіропедія, звичайно, не більш ніж історичний роман, але вона відображає сучасний автору досвід, в тому числі почавшийся процес реорганізації перської кавалерії.
Ці спроби реформ не справляють враження достатньої цілеспрямованості. Скоріш вони були справою рук того чи іншого полководця, що краще інших розумів суть проблеми. Принаймні, до моменту походу Олександра вона не була вирішеною. Перська кавалерія ще раз потерпіла нищівної поразки, на цей раз від македонської фаланги. Однак і в цей час в ній мались окремі частини, що краще інших були пристосовані для ближнього бою. Безсмертні - відбірний корпус царських охоронців – змогли в останній фазі битві у Гавгамел прорватись крізь кращу частину македонської кавалерії. Біда була в тому, що такої кінноти у персів було надто мало.
В епоху спадкоємців Олександра кавалерія, хоча і цінилась, але була не чисельною та не грала в Ірані великої роли. Головною силою елліністичного війська була тяжка піхота: фаланга та гіпаспісти. Результат бою звичайно вирішувала битва фаланг. Кавалерія розташовувалась на флангах війська з метою охорони піхоти від обходу. В битві вона боролась з кавалерією противника або переслідувала відступаючих. Піхоту вона атакувала лише в тому випадку, коли фаланга рухаючись утворювала пролом. Тоді для кавалерії з`являвся єдиний шанс прорвати лінію піхоти. Зброєю такої кавалерії були короткий спис і дротики, рідше міч, у Селевкідів також лук і стріли. Так продовжувалось в Ірані до тих пір, поки реформа, що була проведена в парфянський час, не відкрила перед ними нові можливості.
Як ми бачили, перська кавалерія ахеменідського часу, хоча й повільно, але еволюціонувала в сторону створення важкоозброєних підрозділів, краще пристосованих до ближнього бою. Македонське вторгнення перервало цей процес. Але у кочівників євразійських степів він протікав без перерв.
Особливо добре це прослідковується на прикладі сарматів. В сарматському війську досить рано з`являються частини, зброя яких дозволяла практикувати ближній бій. В 3-2 ст. до н.е. помітно посилюється роль аристократичних дружин, озброєних довгими мечами та списами, іноді оснащених оборонним доспіхом. Таке озброєння забезпечувало їм успіх в рукопашних сутичках, які нерідко вирішували результат битви. Ці дружини ще не були катафрактаріями, але вони були певним кроком вперед в розвитку кінноти кочівників. Наявність їх було однією з