Історія створення та діяльність Української повстанської армії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
вся від пункту до пункту і супроводжувався тереновим звязком. Траплялось, що мобілізовувалися для перевезень підводи із сіл (200300 возів). Цей апарат функціонував дуже злагоджено. За одну ніч можна було пройти 80 а то й більше кілометрів, бо підводи на певних етапах для зміни заздалегідь підготовлялися іншими звязковими. Це був основний і майже єдиний засіб транспорту. Автомашин була невелика кількість, бо існували великі труднощі з бензином, запаси якого знаходились у руках німців.
Головною тактикою Української Повстанської Армії була партизанська війна, що істотно відрізняється від бойової тактики регулярних армій. Вона включає такі форми боротьби:
1. Засідка, яка завдавала ворогові дошкульних втрат, зводила до мінімуму власні жертви, залякувала і деморалізувала цілий окупаційний апарат. Несподіваність і раптовість удару створювали можливість навіть невеликому партизанському загонові розгромити чисельніші ворожі сили.
2. Напад, що не давав таких широких і вигідних можливостей, як засідка. Зате він ще більше деморалізував і залякував окупантів. Хоча напад супроводжувався значними людськими втратами, УПА часто використовувала цей засіб партизанської боротьби з огляду на його велике психологічно-політичне та моральне значення.
3. Атeнтат тобто терористичний акт, вбивство окремого представника окупаційної влади. Для його реалізації часто вистачало одного бойовика при солідній і продуманій підготовці.
4. Саботаж підрив мостів, нищення комунікацій, пошкодження телефонно-телеграфних сполучень. Саботаж не веде до великих людських жертв і тому УПА застосовувала цей засіб дуже широко.
5. Рейд, повязаний завжди з найбільшими труднощами та небезпекою. Загін відривається від своїх військових і продовольчих баз, що ускладнює проблему харчування, лікування поранених.
6. Прорив з оточення це питання життя і смерті партизан. З ним постійно зустрічався кожен повстанський відділ і кожен окремий повстанець. Загони УПА неодноразово вміло виходили з німецького і радянського оточення.
7. Конспірація. В умовах партизанської боротьби під нею розуміється маскування від ворога. Річ у тому, що повстанцям часто доводилося перебувати зиму в укритті. Для цього будувались спеціальні бункери і криївки, які так замасковувались, що ворог під час обшуків не міг їх знайти.
Тому техніка будови бункерів і криївок розвинулась в УПА у важливу ділянку військового мистецтва. Потрібно було будувати укриття для зимівлі значної кількості осіб (бункер для 1015 чоловік, криївка для 25), які мали доступ свіжого повітря, були досить просторими, волого-непроникними, а окрім цього, й бездоганно замаскованими. Доводилось придумувати найрізноманітніші способи маскування криївки, входів, вентиляційних отворів, підходів. Бо ж платити за помилки доводилось життям.
3. Військові ранги та звання
В УПА було запроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті. Існували рядові ранги: стрілець і старший стрілець; підстаршинські: вістун, старший вістун, булавний, старший булавний; старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник; генеральські: генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи не присвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювалися генеральські звання.
Одночасно існувала система функціональних призначень: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи, крайовий командир УПА, головний командир УПА. Деякий час вживалася система нашивок для відзнак командирів. Ройовий носив одну прямокутну “шпалу”, чотовий - дві, сотенний - три, курінний одну фауподібну нашивку, командир загону - дві, командир ВО (командир групи) - 3, крайовий командир Тризуб і одну фауподібну нашивку, головний командир Тризуб і дубовий листок. З приходом радянських військ та посиленням системи конспірації нашивки було ліквідовано.
4. Вишкіл
УПА постійно відчувала брак кадрових офіцерів. Спочатку використовувалися на старшинських посадах старшини Армії УНР та Української галицької армії. Проте згодом через їхній вік було прийнято рішення частково демобілізувати, а частково використати для роботи у штабах. Використовувалися кадри, котрі пройшли вишкіл у бойовій референтурі ОУН чи на військових курсах ОУН у Кракові або Відні. В 1943 р. прийнято рішення створити школи (вишкільні сотні) для майбутніх старшин. Як правило, вишкіл у таких школах тривав чотири місяці. У липні-жовтні 1944 р. на теренах УПА-Пн. діяла школа “Дружинники” під командуванням поручника “Гориня”. У жовтні 1943 січні 1944 на Волині діяла школа “Лісові чорти” під командуванням поручника Федора Польового (псевдонім “Поль”). З наближенням радянських військ вишкільні курси було перенесено у Галичину. В Карпатах у лютому 1944 р. засновано школу “Олені”, яка дала два випуски: “Олені-1” та “Олені-2” (березень-жовтень 1944 р.). Командував школою “Олені” поручник “Хмель”, а після його смерті Ф. Польовий. Всього через вишкіл у трьох школах пройшло 700 майбутніх старшин. В 1943-44 рр. підстаршинські школи існували і при деяких групах.
5. Преса УПА
Головними виданнями УПА були журнали: “До зброї” (1943 р.), “Повстанець” (1944-46 рр.), “Український перець” (1943-45 рр.), “Ідея і чин” (1942-46 рр.), “Осередок інформації і пропаганди” (1948-51 рр.). На окремих теренах друкувалися газети “За самостійну Україну” (1942 р.), “Бюлетень” (1942 р.)